IV. Макроекономічний інструментарій аналізу інвестицій

Інвестиції – видатки на придбання та нагромадження капітальних благ.

Капіталовкладення – інвестиції в основний капітал та житлове будівництво.

Інвестиційний процес – сукупність рішень і відповідних дій, спрямованих на перетворення заощаджень у інвестиції.

Типи інвестиційних процесів:

• ринково орієнтований – провідну роль у перетворенні заощаджень у інвестиції відіграє ринок цінних паперів. Ключова проблема – асиметрія (несиметричність) інформації – неоднаковий обсяг інформації, якою володіють сторони ділової операції. Породжує проблеми:

• несприятливого вибору – виникає до здійснення ділової операції;

• морального ризику – виникає після проведення ділової операції;

• банківсько орієнтований – провідну роль у інвестиційному процесі відіграють кредитно-фінансові інститути;

• програмно орієнтований – інвестиційна діяльність економічних суб’єктів стимулюється спеціальними державними фінансовими програмами;

• корпоративно орієнтований – центр інвестиційних рішень – великі корпорації;

• директивно керований – увесь комплекс інвестиційних рішень у компетенції держави.

Основні напрями аналізу інвестицій:

• аналіз рівня інвестування у національну економіку, тобто частка валових інвестицій у ВВП;

• аналіз структури інвестицій:

• виробничої чи галузевої;

• технологічної (співвідношення між будівельно-монтажними роботами та вартістю устаткування, машин та інструментів);

• відтворювальної (пропорції між новим будівництвом та технічним переозброєнням і реконструкцією);

• територіальної;

• проектний аналіз (аналіз ефективності конкретних інвестиційних проектів):

• технічний;

• маркетинговий;

• соціальний;

• аналіз довкілля;

• економічний.

Показники ефективності інвестицій у проектному аналізі:

• чиста поточна (теперішня вартість):

• де І₀ – обсяг інвестицій у проект;

• Х_t – доходи проекту у момент часу t;

• T – термін реалізації проекту;

• і – процентна ставка.

• внутрішній рівень віддачі (внутрішня ставка доходу) (IRR) – рівень процентної ставки, за якої чиста теперішня вартість проекту перетворюється в нуль: ;

• правило «найменших витрат» - обирається проект, який забезпечує необхідний результат із найменшими витратами;

• рентабельність проекту – процентна частка прибутку за проектом у вартості інвестиційного проекту;

• строк окупності проекту – період часу, за який інвестиційні видатки за проектом будуть повністю відшкодовані.

Неокласична модель інвестицій. Основні припущення:

• в економіці працюють два види фірм: виробничі (чисті продуценти, які виготовляють товари на орендованому у позичкових (лізингових) фірм обладнанні) та позичкові (лізингові) (купують капітальні блага та здають їх в оренду (лізинг) виробничим фірмам;

• ціна одиниці готової продукції становить P, оренда одиниці капіталу коштує R;

• позичкова (лізингова) фірма несе три види витрат:

• витрати, пов’язані із процентом – для купівлі капіталу вартістю P_K фірма бере позику під і процентів річних; таким чином загальний обсяг процентних платежів фірми складає і·Р_К;

• витрати, пов’язані із зміною вартості капіталу (–ΔP_K) – збільшення вартості капіталу зменшує витрати фірми, а здешевлення – збільшує;

• витрати, пов’язані із зношенням капіталу – щороку частина капіталу втрачає свої властивості внаслідок фізичного чи морального зношення, що відображається у нормі амортизації h; таким чином загальна сума нарахованого зносу складає h·Р_К;

• позичкова (лізингова) фірма прагне максимізувати власний прибуток, для чого обирає доцільний обсяг придбання капіталу:

Запишемо вираз у формі та поділимо на P, щоб отримати реальні, а не номінальні значення виторгу та витрат:

Якщо припустити, що темпи приросту вартості капітальних благ відповідають темпам приросту цін на споживчі блага, то співвідношення можна замінити показником рівня інфляції π:

Звідси:

Скоригувавши на рівень інфляції номінальну процентна ставку отримуємо реальну процентну ставку (т. зв. ефект Фішера):

r=i–π.

Тоді:

Збільшуючи обсяги придбаного капіталу на ΔK, позичкова (лізингова) фірма отримує додатковий виторг та несе додаткові витрати

Застосування граничного аналізу до аналізу поведінки позичкової (лізингової) фірми:

Співвідношення між додатковим виторгом та додатковими витратами на капітал	Коментарі
	Додатковий виторг від купівлі додаткових одиниць капіталу вищий за витрати на нього. Залучення додаткового капіталу у виробничий процес – вигідне, варто і далі нарощувати обсяг капіталу
	Додатковий виторг від купівлі додаткових одиниць капіталу лише компенсує витрати на нього Обсяг капіталу є оптимальним, збільшувати чи зменшувати обсяг капіталу - недоцільно
	Додатковий виторг від купівлі додаткових одиниць капіталу не компенсує витрати на нього. Залучення додаткового капіталу у виробничий процес – невигідне, варто скоротити обсяг капіталу

Звідси у рівновазі для позичкової (лізингової) фірми справедливо:

Або:

З граничного аналізу поведінки виробничої фірми відомо, що:

Тоді:

Отже, позичкова (лізингова) фірма максимізує прибуток, коли граничний продукт капіталу зрівнюється із реальними витратами на одиницю капіталу.

Оскільки на практиці функції позичкової (лізингової) фірми може виконувати щодо себе сама виробнича фірма, то правило рівноваги справедливе і для неї.

Основні висновки з неокласичної моделі інвестицій:

• обсяги інвестицій фірм залежать від реальної процентної ставки;

• зменшення реальної процентної ставки скорочує витрати на капітал та стимулює його нагромадження, і навпаки.

Функція інвестицій (інвестиційного попиту) – залежність обсягу інвестиційних видатків від реальної процентної ставки.

Припущення, необхідні для побудови функції інвестицій:

• в економіці країни відсутні інфляція чи дефляція, тож номінальна процентна ставка дорівнює реальній;

• інвестиції фінансуються коштом запозичень;

• інвестиційні проекти забезпечують незмінні у часі доходи;

• усі інвестиційні проекти є нескінчено подільними;

• невизначеність та ризик щодо майбутніх доходів – відсутні;

• існує скінчена кількість інвестиційних проектів (див. числовий приклад).

Числовий приклад:

Проект	Обсяг інвестицій (млн. гр. од)	Сподівана норма прибутку (%)
A	25	45
B	28	30
C	34	28
D	10	19
E	45	8

Якщо кількість інвестиційних проектів – велика, функція інвестицій набуває вигляду дуги.

Чинники інвестиційного попиту, не пов’язані із процентною ставкою, здатні переміщувати графік функції інвестицій:

• оподаткування;

• технічний прогрес чи регрес;

• сподівання;

• наявний обсяг капіталу;

• в итрати на експлуатацію капіталу;

• внутрішньополітичний клімат;

• стан світової економіки;

• ситуація на фондовому ринку:

• q-теорія (Дж.Тобін).

• q>1 – акції фірми на ринку коштують більше, аніж номінал; є можливість профінансувати нові інвестиційні проекти за рахунок додаткової емісії акцій;

• q<1 – акції фірми на ринку коштують менше за номінал; здійснювати нові інвестиції недоречно; відбувається дезінвестування.

Головні причини нестабільності інвестицій:

• тривалий термін експлуатації капіталу;

• нерегулярність нововведень;

• мінливість сподівань.

Макроекономіка 2011-2012 н.р. Стирський М.В.