12.2 Фонд оплати праці та його склад

Відповідно до діючого законодавства оплата праці може здійснюватися за час, відпрацьований та невідпрацьований на підприємстві.

У першому випадку оплата праці включає оплату по тарифних ставках і посадових окладах, відрядних розцінках, різного роду доплати і надбавки, поточне преміювання праці. У другому – це пільга основної і додаткової відпусток, учбових відпусток, пільгових годин підлітків, перерв у роботі годуючих матерів, виконання державних і суспільних обов'язків, вихідна допомога тощо.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» витрати на оплату праці складаються з:

1. фонду основної заробітної плати;

2. фонду додаткової заробітної плати;

3. інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

До фонду основної заробітної плати входить заробітна плата, нарахована за виконану роботу у відповідності до встановлених норм праці (норми часу, виробки, обслуговування, посадові обов’язки) за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робочих, посадовими окладами службовців, а також сума авторських гонорарів робітникам мистецтва, редакцій газет і журналів, телеграфних агентств, радіо, телебачення тощо.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлених норм, за трудові успіхи, винахідництво та особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати входять доплати, надбавки, гарантовані і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, а також оплата відпусток, компенсація за невикористану відпуску.

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати – це виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положеннях, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або ті що проводяться понад встановлених вказаними актами норми, наприклад, матеріальна допомога (систематичного характеру), вартість путівок на лікування та відпочинок тощо.

Згідно П(С)БО 26 «Виплати робітникам» усі ці виплати, що здійснюються протягом поточного періоду, є поточними зобов’язаннями, тому мають бути погашеними протягом року.

Не входять до складу фонду оплати праці:

1. суми вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством;

2. одноразові допомоги та суми добових, виплачувані при переводі та спрямуванню робітника на роботу в іншу місцевість, витрати на відрядження;

3. допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологам, одноразова допомога при народженні дитини, по догляду за дитиною до встановленого законодавством терміну, допомога на дітей;

4. суми виплат щорічної і щомісячної компенсації сім'ям на дітей, потерпілих унаслідок чорнобильської катастрофи або що стали інвалідами, одноразові компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю осіб, що стали інвалідами, сім'ям по втраті годувальника;

5. щорічна допомога на оздоровлення дітей; вартість подарунків дітям до свята; вартість харчування дітей, що знаходяться в яслах, дитячих садах, оздоровчих таборах;

6. вартість виданого спецодягу, спецвзуття, засобів індивідуального захисту, мила, молока, лікувально-профілактичного харчування, а також відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту при невидачі їх адміністрацією;

7. суми, що виплатили підприємства за час відпустки перед початком роботи випускникам ПТУ і молодим фахівцям, що закінчили середні спеціальні і вищі учбові заклади;

8. оплата проїзду до місця знаходження заочного учбового закладу і назад;

9. компенсація працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту і особистого транспорту;

10. суми матеріальної допомоги, що надається підприємством на поховання.

11. доходи працівників (дивіденди, відсотки).

Форми і системи оплати праці

Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій у сфері оплати праці. Розмір оплати праці може бути нижчим за мінімальну заробітну платню тільки у разі невиконання робітником норм виробки, виготовлення продукції з браком, унаслідок простою тощо.

Застосовується тарифна система оплати праці, елементами якої є:

• ЄТС (єдина тарифна система);

• ЄТКД (єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник);

• тарифні ставки та оклади.

Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників залежно від складності робіт і кваліфікації працівників, по розрядах тарифної сітки.

При тарифній системі діють наступні форми оплати праці:

1. Відрядна – оплата за якість і кількість виробленої продукції по встановлених розцінках. Може бути індивідуальною і бригадною (розподіл заробітку з урахуванням коефіцієнту трудового вкладу – КТВ0. Відрядна плата праці має свої системи: пряму, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму, акордну.

2. Почасова – оплата за фактично відпрацьований час з урахуванням кваліфікації працівника без прямої залежності від обсягу виконаної роботи. Може бути простою та почасово-преміальною.

Форми і системи оплати праці зумовлюють різні способи нарахування заробітку робітнику та встановлюються підприємством самостійно у колективному договорі. При цьому обов’язково мають дотримуватися норми та гарантії, які передбачені діючим законодавством, генеральними та галузевими (регіональними) угодами.

Нині можна застосовувати безтарифну систему оплати праці, яка заснована на договорі між робітником та роботодавцем. Її різновидом є комісійна оплата праці, при якій обсяг роботи оцінюється комісією фахівців, яка створюється роботодавцем, у залежності від витраченого робітником часу (у днях, годинах ). При цьому враховується вартість людино-години (людино-дня), яка склалася на ринку праці.

Система преміювання виконує функції забезпечення зацікавленості робітників у результатах праці, виконання планових процедур, чіткої роботи у заданому режимі. Умови та порядок преміювання, показники преміювання з урахуванням задач, які ставляться перед кожною категорією робітників, розміри премій (зазвичай у процентному співвідношенні до тарифної ставки, посадового окладу або відрядного заробітку) встановлюються підприємством самостійно у Положенні про преміювання, яке є додатком до колективного договору.

Популярним інструментом управління персоналом підприємства є компенсаційний пакет, який є оптимальним сполученням відомих форм та систем оплати праці і адекватним до ринкових відносинам.

З теоретичної точки зору компенсаційний пакет – це економічно обгрунтований набір матеріальних благ, які надаються підприємством своїм працівникам у якості компенсації за витрачений час, енергію та сили. Розробка компенсаційного пакету на кожному підприємстві є індивідуальною, базується на наступних принципах:

- індивідуального підходу до персонал, який враховує залежність внеску працівника та його посади при розподілі благ компанії;

- принципу системності, який означає, що компенсаційний пакет – це елемент кадрової політики, пов’язаний із стратегією, залежить від зміни корпоративної культури компанії;

- принцип економічної доцільності;

- принцип залучення працівників до розробки компенсаційного пакету.

Компенсаційний пакет складається з двох елементів:

• грошової винагороди;

• соціальних пільг (оплата послуг мобільного зв’язку, безкоштовні обіди, медицинське страхування, тощо).