4. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

Фінансові ресурси — г\е не тільки майно держави, а також і спеціальний інструмент, яким розпоряджаються державні органи. Оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, держава. їх мобілізацію, розподіл і витрачання регламентує спеціальними юридичними нормами.

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання де/централізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами.

Фінансово-правові норми - це загальнообов 'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені у категоричній формі і забезпечені силою держави.

Застосування фінансово-правових норм дає можливість державі збирати фінансові ресурси, необхідні для її функціонування. Норми фінансового права є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені приїх застосуванні примусовою силою держави. Норми фінансового права мають спеціфічні ознаки, які виділяють їх з інших соціальних правил. Норми права всіх галузей - це обов'язкові правила поведінки загального характеру. Приписи, що містяться у нормі і вводяться у дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єктом в умовах, що передбачені правилами. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило не виконується добровільно, держава застосовує заходи, передбачені санкціями. Тобто норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий, характер, забезпечений примусовою силою держави.

Всі ці ознаки властиві і фінансово-правовим нормам, які регулюють відносини у галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу і використання фондів коштів. Фінансово-правові норми також мають імперативний характер, оскільки вміщують державне веління. Але імператив виступає у формі категоричного припису, що виключає зміну умов норми за волевиявленням суб'єктів відносин.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди (наприклад, при сплаті податку).

Види фінансово-правових норм - зобов'язуючі, забороняючі і уповноважуюча

В усіх видах фін.-правових норм, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна), проявляється категоричність.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини у галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати тощо. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дй, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих нормах проявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У цьому випадку імперативний характер норми поєднується з певними правами, встановленими у суворих межах - законодавство дозволяє радам збільшувати загальну суму доходів і видатків, але без зміни розмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків, передбачених у періодичних актах про бюджет. Межа застосування уповноваженої норми виражена у категоричній формі.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. Зокрема, в уповноважуючих фінансово-правових нормах категоричність проявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У цьому випадку імперативний характер норми поєднується з певними правами, встановленими у суворих межах. Наприклад, законодавство дозволяє радам збільшувати загальну суму доходів і видатків, але без зміни розмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків, передбачених у періодичних актах про бюджет. Межа застосування уповноваженої норми виражена у категоричній формі.

При добровільному методі імперативність є, але виражається інакше. Наприклад, громадянин на добровільних засадах купує облігації державної позики, але він не може змінити умов, на яких випускається і реалізується позика. Умови позики держава встановлює у імперативному порядку.

Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин методом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникнути у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фін-х відносин при наявності передбачених гіпотезою фіктичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена у конкретно визначеній формі.

Наприклад, гіпотеза норми, що міститься у статті податкового закону, визначає умову, за якої громадянин сплачує прибутковий податок - це наявність самостійного джерелп доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

За порушення фін-го законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи - фінансові.

Фінансові санкції:

- штрафи, які застосовуються до юр-х, фіз-х і посадових осіб за недотримання фін-ї дисципліни;

- повне або часткове закриття бюджетного фінанс-ня, яке застосовується до бюджетних установ;

- примусове стягнення не внесених у строк платежів.

Зокрема, примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватись як в адміністративному (безспірному) порядку -до установ, так і у судовому порядку - до громадян.

Специфічні санкції можуть застосовувати кредитні установи :

-можуть переглянути у сторону збільшення відсоток за користування кредитом;

-позбавити можливості одержувати кредит; -оголошувати клієнтів неплатоспроможними.