2. Грошові розрахунки та надходження підприємств. Формування і розподіл прибутку.

2.1. Грошовий оборот і система розрахунків на підприємстві.

2.2. Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи.

2.3. Касові операції.

2.4. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств.

2.5. Формування прибутку підприємства.

2.6. Розподіл і використання прибутку.

Відповіді.

2.1. Грошовий оборот і система розрахунків на підприємстві.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі здійснюються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі та­кож провадять під час розподілу й перерозподілу грошових кош­тів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії ви­робництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, веде до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткос­ті продукції зумовлює підвищення платежів, пов'язаних з опла­тою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і спожи­ванням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допо­могою грошового обороту.

Особливе місце посідає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробни­ка, призначений для споживання іншим суб'єктом господарю­вання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отри­мання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалі­зації перевіряється відповідність обсягу і структури виробництва суспільній потребі в його продуктах.

У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній літературі розглядався крізь призму планової органі­зації процесу відтворення і його складників — виробництва, роз­поділу, споживання.

Ринковим відносинам притаманний вільний рух товарів, по­слуг, капіталу й ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських ор­ганізацій, кошти населення, інші фонди нагромадження і збері­гання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за зага­льну кількість грошей на суму грошових фондів нагромадження і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошо­вий оборот.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: безготів­кову і готівкову.

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівко­вий є інструментом регулювання об 'єкта грошового обороту — грошової маси.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівко­вий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в та­ких напрямках:

• забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих елементів, виплата заробітної плати);

• реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

• сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

• забезпечення спільної діяльності підприємств;

• отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кре­дит кредитним установам.

Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю на­званих розрахунків, документообігом, видами й методами фінан­сового та банківського контролю.

Безготівковий грошовий оборот цілком здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктам під­приємницької діяльності.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому за­лежить оперативність їх здійснення, а отже, і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Одним з головних факторів нормалізації розрахунків у народ­ному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.

Безготівкові розрахунки

Безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів кош­тів, а також перерахування банками з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягається значна економія витрат на їх здійснення. Крім цього, широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє чинне законодавство з огляду на можливість вивчення, регулювання і контролю грошового обороту підприємств.

За безготівкових розрахунків оплатою визнається факт над­ходження коштів за товари (послуги, роботи) на рахунки в установи банку, а за розрахунків готівкою — факт надходження грошей у касу.

Безготівкова форма розрахунків пов'язана з готівковою фор­мою. Так, одержуючи перерахування за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство має отримати в установлено­му порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отриму­ють плату за це, як звичайно, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

• класифікацію розрахунків;

• організацію розрахунків;

• форми відповідних документів;

взаємовідносини платників з банками.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслу­говують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансо­вими операціями: з кредитною системою, бюджетами різних рів­нів, сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

Відповідно до місця проведення безготівкові розрахунки по­діляють на внутрідержавні (або місцеві, що здійснюються в ме­жах одного населеного пункту) та міждержавні, які проводяться між суб'єктами господарювання, котрі перебувають на терені різ­них держав.

За способом реалізації продукції безготівкові розрахунки мо­жуть бути:

-прямими, які здійснюються безпосередньо між постачаль­никами;

-транзитними, які проводяться за наявності проміжних суб'єк­тів (структур).

За способом отримання платежу безготівкові розрахунки по­діляються на гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування коштів, та негарантовані, за яких платіж не гарантується.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (перерахуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаєм­них розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списан­ням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Форми безготівкових розрахунків бувають різні. Ці форми пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відпо­відно оформлений документ на переказ грошових коштів.

Для здійснення безготівкових розрахунків можуть застосову­ватись такі платіжні документи (інструменти):

• платіжне доручення;

• платіжна вимога-доручення;

• платіжна вимога;

• розрахунковий чек;

• акредитив;

• вексель.

Розрахункові платіжні документи складаються на бланках, форми яких визначено «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою Постановою Прав­ління НБУ від 29.03.2001 № 135 (зі змінами і доповненнями).

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) ви­писують у кількості примірників, потрібній для всіх учасників без­готівкових розрахунків (але не менше двох) з використанням техні­чних засобів (електронно-обчислювальних та друкарських машин).

Розрахункові документи можуть подаватися до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових до­кументів програмно-технічного комплексу «клієнт — банк».

Списання коштів з рахунків платника здійснюється на підставі першого примірника розрахункового документа, який залишається на зберіганні в банку платника. Інші примірники розрахункового до­кумента (за винятком розрахункових чеків) банк передає платнику.

Організація безготівкових розрахунків у господарському обо­роті регулюється нормативно-правовими актами Національного банку. Національний банк України виступає як методичний центр з розроблення форм і засобів розрахунків у народному господар­стві, правил документообігу, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

За переходу до ринкових відносин запровадження безготівко­вих розрахунків має активно сприяти виконанню таких завдань:

• удосконаленню комерційного розрахунку на підприємстві;

• оптимізації форм і способів безготівкових розрахунків;

• підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне й у повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями;

• постійному пошуку нових механізмів організації безготів­кових розрахунків, які б дали змогу на економічному підґрунті подолати негативні процеси в грошовій сфері;

• зміцненню договірної дисципліни;

• прискоренню обороту коштів.

Система безготівкових розрахунків має бути пов'язана з реа­льним товарним оборотом. Тільки за такої умови буде забезпече­ний безперервний кругообіг коштів суб'єктів господарювання і, як наслідок, розвиватиметься виробництво. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме нормальним ринковим від­носинам. Отже, проблема органічного зв'язку системи безготівко­вих розрахунків з ринковим середовищем, що формується сьогодні в народному господарстві, набуває особливої актуальності.

Готівкові розрахунки

Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підпри­ємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), за операці­ями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Готівкова форма розрахунків застосовується для обслугову­вання населення — виплати заробітної плати, матеріального за­охочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримавши го­тівкові кошти (грошові знаки національної валюти України — банкноти і монети), населення і здійснює різні платежі.

З кінця 1998 р. відбулись певні зміни в системі готівкових розрахунків. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні ра­хунки в установах банків і розраховуються за своїми зобов'я­заннями, нині мають право застосовувати готівкові розрахунки між собою та з іншими підприємцями і фізичними особами як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівко­вої виручки. Такі розрахунки здійснюються через касу підпри­ємств з одночасним обов'язковим веденням касової книги вста­новленої форми.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприєм­ця) з іншим підприємством (підприємцем) не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.

Платежі понад установлену граничну суму виконуються винят­ково в безготівковій формі. При цьому кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться такі розрахунки протягом дня, не обмежується.

Зазначена умова не стосується розрахунків підприємств (під­приємців) з фізичними особами, бюджетами та державними ці­льовими фондами, а також малих і середніх підприємств у разі використання готівкових коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку. Обмеження також не поширюється на добровільні пожертви, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а та­кож на кошти, видані на відрядження.

Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням прибутко­вих та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджують факт продажу (по­вернення) товарів або коштів, надання послуг, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, банк установлює ліміт каси, тоб­то граничний розмір готівки, який може залишатися в касі під­приємства на кінець робочого дня.

Готівкову виручку, що надійшла до каси підприємства, воно має здати до установи банку для зарахування його на поточний рахунок.

Для обліку повної суми фактичного надходження готівки під­приємство повинно оприбуткувати її прибутковим касовим орде­ром і відобразити цю суму в касовій книзі.

Готівкова виручка підприємств (підприємців) може бути ви­користана ними на господарські потреби, а також для проведення розрахунків з бюджетом та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці тільки за рахунок коштів, одержаних зі своїх ра­хунків у банківських установах. Готівку з рахунків підприємства одержують у межах наявних коштів і витрачають її за цільовим призначенням.

Одержана в установі банку готівка, яка пов'язана з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), може зберігатися в касі підприємства протягом трьох робочих днів.

Чинним законодавством України до підприємств (підприєм­ців) застосовуються штрафні санкції:

• за перевищення встановлених лімітів каси;

• неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки;

• перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів;

• витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з опла­тою праці, за наявності податкового боргу;

• використання одержаних в установі банку готівкових кош­тів не за цільовим призначенням;

• проведення готівкових розрахунків без подання одержува­чем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.

Організація готівкового обороту передбачає:

• повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівко­вих коштах;

• забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і під­приємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі;

• створення умов для залучення готівки до кас банків;

• сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги через запровадження прогресивних форм без­готівкових розрахунків;

• провадження та вдосконалення контролю за дотриманням підприємствами і підприємцями порядку ведення операцій із го­тівкою та рухом готівкових коштів.

Організація грошових розрахунків

Для створення ефективної системи безготівкових роз­рахунків принципове значення має з'ясування основних норма­тивних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і мак­симально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Принципи організації безготівкових розрахунків відбивають реальний стан національної економіки і визначають способи і форми розрахунків.

Виділяють такі головні принципи організації безготівкових розрахунків:

Перший принцип стосується обов'язкового зберігання підпри­ємствами та установами грошових коштів на рахунках в устано­вах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком про розрахунково-касове обслуговування.

Недотримання цього принципу призводить до відпливу гро­шей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до по­силення тіньового характеру економіки.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку).

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах і угодах. Платники й одержувачі коштів контролюють своєчасне проведення розраху­нків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Установи банків можуть тільки порадити своїм клієнтам застосу­вати ту чи ту форму розрахунків з огляду на специфіку діяльності та конкретні умови розрахунків. Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів з рахунків платника. У сучасній системі безготівкових розрахунків суб'єкти господарювання використо­вують два основні способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка постачаль­ника на рахунок одержувача коштів через відповідні записи;

• зарахування взаємних вимог платника й одержувача коштів.

Призначення всіх способів розрахунків полягає в погашенні грошових зобов'язань, а правильний вибір способу платежу пе­редбачає прискорення розрахунків, зниження витрат на прове­дення платежів і забезпечення безперервного процесу виробниц­тва і реалізації продукції.

На сучасному етапі розвитку економіки в Україні використо­вується такий спосіб платежу, як попередня оплата, тобто пере­рахування грошей одержувачем товару ще до його відвантажен­ня. Нормативними актами (або договором, контрактом) передба­чається максимальний термін (як заведено, не більше трьох ро­бочих днів) від дня отримання оплати до фактичного відванта­ження постачальником (продавцем) покупцеві оплачених товарів (виконання робіт, послуг).

Цей спосіб платежу на сучасному етапі варто розглядати як наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, не­стачі оборотних коштів на підприємствах, зниження їх плато­спроможності.

За своїм економічним змістом попередня оплата є формою примусової оплати товару, якого ще нема.

Під час платіжної кризи зростає значення і такого способу розрахунків, як залік взаємної заборгованості. Його сутність по­лягає в тому, що взаємозобов'язання суб'єктів господарювання погашаються в однакових сумах, а платіж здійснюється лише за різницею.

Такий спосіб платежу використовується у міжнародних розра­хунках, де залік взаємної заборгованості називають клірингом. Проте кліринг обмежує оборот реальних грошових коштів і через це зменшує надходження до бюджету.

Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки спису­ють тільки з доручення власників цих рахунків, як звичайно, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахунко­вих документів, про що повідомляє постачальника. Цей принцип організації безготівкових розрахунків доводить важливу роль споживача (покупця товару) в системі ринкових відносин. Плат­ник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це перед­бачено договором.

П'ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні раху­нки підприємствам — суб'єктам підприємницької діяльності від­кривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів.

Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і по­слуги проводяться здебільшого після відвантаження продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту прове­дення платежу до терміну відвантаження товарів — обов'язкова умова забезпечення економічності й ефективності безготівкових розрахунків. Оплата товарів (робіт, послуг) після їх відвантажен­ня (виконання) без затримки платежу свідчить про платоспромож­ність підприємств і ефективну розрахунково-платіжну дисциплі­ну в народногосподарському обороті країни.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємниць­кої діяльності проводяться переважно в безготівковій формі. Го­тівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських взаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до десяти тисяч), а також у разі витрат на внутрігосподарські потреби. Роз­мір таких витрат обмежений. За розрахунків готівкою отримувач коштів повинен дотримуватись установлених правил, а саме: су­му отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк у разі невикористання.

Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фі­зичні особи) для зберігання коштів і виконання всіх видів банків­ських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкрити два і більше поточних ра­хунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідом­ляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника раху­нка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встанов­люються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності кількох поточних рахунків у національній валюті їх власник протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один з них як основ­ний (для обліку заборгованості, котра стягується в безспірному по­рядку) і повідомляє його помер податковому органу за місцем ре­єстрації та банкам, де відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. Банки, що в них відкрито додат­кові рахунки, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи бан­ків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відпо­відальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати та­кі рахунки в національній валюті:

-поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошо­вих коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

-бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділя­ються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

-кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, кот­ра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

-депозитні (вкладні), що відкриваються установою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти на депо­зитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закін­чення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розра­хункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного ра­хунка забороняються.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають уста­новам банків такі документи:

• заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та голов­ним бухгалтером;

• копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому ор­гані, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

• копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи ор­ганом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний раху­нок, робить запис про відкриття рахунка на тому примірнику ста­туту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник поверта­ється власнику рахунка;

• копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

• картку зі зразками підписів осіб, яким надано право роз­поряджання рахунком та підписання розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;

• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фон­ду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав від­повідний документ.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються:

• на поточні;

• розподільчі;

• кредитні;

• депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підпри­ємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зараху­вання коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривневий еквівалент коштів у іноземній валюті, які були зарахо­вані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному рин­ку, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підпри­ємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточ­ного рахунка в національній валюті. Коли поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

За реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокре­млення) необхідно переоформити рахунок. Для цього підприєм­ство подає в установу банку такі самі документи, що й у разі ство­рення підприємства. Якщо змінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів. У разі зміни характеру діяльності власника рахунка в банк пода­ється новий статут (положення).

Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок пере­оформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рі­шення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена карт­ка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються юридич­ним особам — резидентам та нерезидентам — уповноваженим ба­нком у порядку, визначеному відповідним договором. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказом кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.