5. Поняття та види договорів купівлі-продажу. Характеристика договору купівлі-продажу

Види:роздрібної оптової купівлі-продажу,договір на купівлю(контрактація) с.г продукції,договір поставки

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це оплатний двосторонній консенсуальний договір, спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця. Вартість відчужуваного майна сплачується лише у грошовому вигляді. Права та обов’язки сторін виникають у момент досягнення згоди щодо всіх істотних умов, хоча існують і певні види види договорів, щодо яких передбачені спеціальні вимоги до оформлення, без додержання яких договір є недійсним. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які и цивільних правовідносин – громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови участі кожного з цих суб’єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб’єкта, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин. Право продажу майна крім випадків примусового продажу належить власникові, який може діяти через представника. Для певних видів договорів законом може бути встановлено особливий правовий статус продавців і покупців. Істотними умовами договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на досягнення згоди щодо інших умов. Інші умови можуть набувати значення істотних якщо щодо них за заявою 1 із сторін має бути досягнуто згоди. Предметом договору є будї-яке майно, визнане законом об’єктом права власності і не вилучене з товарообігу. Це можуть бути як як окремі речі або їх сукупність (об’єкти природи або створені людиною матеріальні блага), так і певні зобов’язальні права, пов’язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). Змістом договору є права і обов’язки сторін. Так, одним з найважливіших обов’язків продавця є передача майна у власність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов’язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець має право відповідної вимоги. У сторін можуть виникнути й інші обов’язки, зумовлені предметом та різновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання та іншими обставинами, які визначені актами законодавства чи договором або випливають із змісту останнього.

6.Поняття договору та його значення в цивільному обороті

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямова­на на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, від­сутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати обов'язки, які покладаються на них за договором.

Отже, істотні умови договору — це:

• умови, які безпосередньо зазначені в законі;

• умови, які необхідно погодити саме для цього виду до­ говору;

• умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови — це умови, які традиційно, за звичаєм вклю­чаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але зрозуміло, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків із проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законо­давством за загальним правилом капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний — наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови — це умови, які, як правило, не передбача­ються певним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом повірений за договоромд оручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором, якщо, укладаючи конкретний договір, сторони передбачили його безоплатний характер.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін мають місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своє­рідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, ос­кільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативний характер.

Завдяки типовим договорам досягається ефективне вико­ристання договірної форми, детальна регламентація прав та обов'язків сторін, що сприяє належному виконанню зобов'язань і захисту прав та інтересів контрагентів за договором.