- •2. Поняття представництва.
- •4. Способи захисту цивільних прав
- •3 Воля учасника правочину та її юридичне значення. Правочини з недоліками волі та наслідки їх вчинення.
- •6.Класифікація цивільно-правових договорів. Юридичне значення поділу договорів на консенсуальні та реальні
- •1.Поняття та види обмеження цивільної дієздатності фізичних осіб. Обмеження цивільної дієздатності
- •3.Характеристика форм та видів власності в Україні.
- •5. Поняття та види договорів купівлі-продажу. Характеристика договору купівлі-продажу
- •6.Поняття договору та його значення в цивільному обороті
- •Екзаменаційний білет № 13
- •1.Поняття та юридичне значення терміну «дрібний побутовий правочин».
- •4. Завдаток та притримання як способи забезпечення виконання зобов’язання.
- •Екзаменаційний білет № 14
- •158.Гарантія
- •6. Поняття та види застави. Порівняння іпотеки та закладу
- •2.Поняття цивільно-правової відповідальності та її особливості як виду юридичної відповідальності.
- •3. Характеристика права державної власності.
- •5.Договір ренти: поняття, форма, предмет, відмінності від договорів купівлі продажу, дарування та найму.
- •6,Договір підряду та договір з надання послуг(порівняльна характеристика)
4. Способи захисту цивільних прав
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ргану місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
3 Воля учасника правочину та її юридичне значення. Правочини з недоліками волі та наслідки їх вчинення.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин — це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:
це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;
це правомірні дії, тобто вони вчиняються відповідно до закону;
спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи в тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).
Правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед з правовою долею отриманого за правочином.
Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторонами за правочином (майна, грошей тощо), міститься в ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення (одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Це правило в науці цивільного права називається двосторонньою реституцією, тобто кожна із сторін повертає все набуте за правочином.
Двостороння реституція як правовий наслідок визнання правочину недійсним передбачена при укладенні правочину:
з малолітнім (ст. 221);
з неповнолітнім (ст. 222);
з недієздатним (ст. 226);
з порушенням простої письмової форми (ст. 218);
з порушенням нотаріальної форми (ст. 220);
юридичною особою, укладати який вона не мала права (ст. 227);
під впливом помилки (ст. 229);
внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК).
Крім того, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Для наслідків деяких видів недійсних правочинів можуть застосовуватися інші правила: відшкодування збитків у подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди. Цей обов'язок покладається на сторону, яка примусила контрагента укласти правочин, застосувавши фізичне чи психічне насильство або обман (статті 230, 231 ЦК).
5.Поняття та види способів забезпечення зобов’язань.Виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею ), заставою і поручительством. Крім того, зобов’язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов’язання між соціалістичними організаціями. Такий перелік є вичерпним, інші механізми, за допомогою яких можуть задовольнятися вимоги кредитора, які тією чи іншою мірою сприяють забезпеченню виконання зобов’язань, формально до способів забезпечення не належать.Способами забезпечення виконання зобов’язань – є передбачені законом або договором спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпечення виконання зобов’язань: неустойка (штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія. Ці способи розрізняють за ступенем впливу на боржника і методами досягнення мети виконання зобов’язання належним чином. Загальною рисою способів забезпечення зобов’язань: Загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог. Встановлення кожного із способів забезпечення зобов’язань призводить до того, що крім головного зобов’язання (того, що забезпечується) виникає ще одне зобов’язання. Воно є особливим зобов’язанням. Кожен із способів забезпеч. Виконання зобов’язань припиняється у випадку припинення головного зобов’язання. Підставою виникнення будь-якого способу забезпечення зобов’язання є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом..Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони можуть передбачати в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов’язання, пов’язаного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що закладені диспозитивними нормами ЦКУ.
Способами забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені зак-м або дог-м спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпеч. викон. зобов: неустойка(штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія. Ці способи розрізняють за ступенем впливу на боржника і методами досягнення мети виконання зобов’язання належним чином. Загальні риси способів забезпеч. зобов’язань: Загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог. Встановлення кожного із способів забезп. зобов-нь призводить до того, що крім головного зобов-ня (того,що забезпечується) виникає ще одне зобов-ня. Воно є особливим зобов-ям. Кожен із способів забезпеч. викон. зобов-нь припиняється у випадку припинення головного зобов’язання. Підставою виникнення будь-якого способу забезп. зобов-ня є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом. Угоди про будь-який спосіб забезпечення виконання зобов-нь повинні бути під загрозою їх недійсності укладені в письмовій формі. Деякі з них потребують також нотаріального посвідчення. І лише відносно завдатку існує інше правило: недотримання простої письмової форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, але не тягне за собою недійсність угоди
