6.Класифікація цивільно-правових договорів. Юридичне значення поділу договорів на консенсуальні та реальні

класифікація цивільно-правових договорів

1.за розподілом обовязків між сторонами(односторонні і двосторонні)

2.наявність зустрічного відшкодування(відплатні та безоплатні)

3.момент виникнення(консенсуальні,реальні)

4. основні і додаткові(додатковими є всі договори, що спрямовані на забезпечення виконання зобовязань )

5.основні та попередні

6.речові і зобовязальні

7.публічний договір. Публічним є договір, в якому одна сторона- підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

8. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Залежно від моменту укладення правочину розрізняють:

• консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укладеним після того, коли сторони в належній формі погодили всіістотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Так, сторони підписали договір поставки продукції, де зазначили, яка продукція і коли повинна поставлятися, її ціну, порядок розрахунків тощо. Якщо постачальник в погоджені строки не виконає своїх зобовязань, то замовник має право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої договором неустойки;

• реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити в належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договор позики, зберігання). Так, якщо сусід пообіцяв дати в борг гроші, а потім відмовився, не можна вимагати виконання договору, оскільки він ще не вважається укладеним.

Екзаменаційний білет № 12

1.Поняття та види обмеження цивільної дієздатності фізичних осіб. Обмеження цивільної дієздатності

Закон захищає інтереси осіб, які в силу об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати надані їм права, оскільки укладення договорів особами, які не розуміють значення своїх дій або не мають можливості оцінити їх критично, може істотно порушити законні інтереси таких осіб (наприклад, укладення ними договору дарування, безпідставне відчуження майна тощо).

Дієздатність — один із найважливіших елементів правового статусу громадянина, тому обмеження дієздатності допускається лише за рішенням суду, якщо особа:

внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами ставить себе чи свою сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище;

страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.

Найчастіше з ініціативою про визнання особи обмежено діє­здатною звертається подружжя При винесенні рішення суди повинні мати як докази зловжи­вання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсич­ними речовинами (акти органів міліції, показання свідків тощо), так і докази того, що ця особа ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище (довідки про заробітну плату, стипендію, пенсію, про сукупний дохід сім'ї тощо). Якщо під­ставою обмеження дієздатності є медичні показники, то в судо­вому засіданні необхідно довести не лише факт психічного роз­ладу, а й ту обставину, що психічний розлад істотно впливає на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Рішення суду про обмеження дієздатності надсилається ор­гану опіки та піклування.

Правові наслідки обмеження дієздатності:

• над особою встановлюється піклування;

• обмежено дієздатний особисто може вчиняти лише дрібні побутові правочини;

• правочини, що виходять за межі дрібних побутових, обме­ жено дієздатний може укладати лише за згодою піклувальника;

• заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи одержує та розпоряджається ними піклувальник.

За наявності достатніх підстав піклувальник може дати письмовий дозвіл на отримання заробітку, інших доходів самим підопічним.

Водночас обмежено дієздатний самостійно відповідає за за­подіяння шкоди і за невиконання укладених ним договорів.

Якщо обставини, які були підставою для обмеження дієздат­ності особи, відпадуть, за рішенням суду вона може бути по­новлена в дієздатності.

2. Порівняння нікчемних та заперечних правочинів.Відповідно до ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину (ст. 203 ЦК):1.Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства і мораль-ним принципам суспільства;2.Особа, яке вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздат-ності;3.Волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внут-рішній волі;4.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумо-влених ним;5.Правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити пра-вам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З цих підстав правочин може вважатися недійсним, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин) або визнаватися недійсним у судовому порядку (оспорюваний правочин).

Однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхід-ності визнання такого правочину недійсним в судовому порядку. 

   Оспорюваними (або відносно дійсними) є правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але якщо заінтересована особа оспорює такий правочин, він може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст. 215 ЦК).    На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин в момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому є дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх заінтересованою особою і винесення судом рішення про його недійсність.    Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечуваних) правочинів:    1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК). Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть укладати правочини, які виходять за межі дрібних побутових, лише за згодою батьків (піклувальників), інакше за позовом заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом недійсним