1.3. Джерела міжнародного космічного права

Провадження будь-якої діяльності, що стосується сфери інтересів інших держав, безповоротно призводить до появи міжнародних правовідносин. Із самого початку космічної діяльності з’ясувалося, що будь-який з її видів може зачіпати інтереси більшої-меншої кількості іноземних держав, а переважна більшість видів такої діяльності стосується сфери інтересів усього міжнародного співтовариства. Це призвело до необхідності, по-перше, розподілу понять “правомірна” і “протиправна космічна діяльність”, по-друге, встановлення визначеного порядку провадження космічної діяльності, допустимої з точки зору міжнародного спілкування. Отже, цілком природно, що підґрунтям для регулювання міжнародних відносин у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору слугують норми загального міжнародного права, включаючи норми Статуту ООН. На думку проф. Г.П. Жукова виникнення та прогресивний розвиток МКП переконливо показали, що науково-технічний прогрес в освоєнні космічного простору не призводить до перегляду або скасуванню норм загального міжнародного права. Навпаки, ці норми регламентують співробітництво держав у самих різноманітних сферах міжнародних відносин і заповнюють прогалини в міжнародному космічному праві [3].

В процесі становлення МКП низка звичаєвих норм передувала створенню відповідних договірних норм. Перші запуски космічних ракеті апаратів відбувалися в умовах формування галузевих міжнародно-правових принципів, таких як принципи свободи дослідження і використання космічного простору, непоширення державного суверенітету на космічний простір, заборони національного присвоєння космічного простору. Як відзначається у деяких дослідженнях, ще до розробки першого спеціального договору про космос низка принципів і норм міжнародного космічного права склалася як звичаєво-правові [5]. Так, наприклад, до зазначених вище норм можна додати звичаєві норми визначення межі між повітряним і космічним простором на рівні найнижчих перигеїв орбіт ШСЗ і норму щодо законності дистанційного зондування території іноземної держави з космосу, які до цього часу залишаються актуальними при врегулюванні відносин держав під час здійснення космічної діяльності.

Водночас, проф. В.Н. Денисов вважає, що сучасне міжнародне право все більше набуває договірного характеру, в результаті чого за останні десятиліття чимало його інститутів перейшли із стану звичаєвого права у договірне. Крім того, нові галузі права виникають, як правило, також у договірній формі. І цілком закономірно, що прогресивний розвиток міжнародного права пов’язується з його кодифікацією передусім в рамках Організації Об’єднаних Націй [6].

На початку ери космонавтики єдиними суб’єктами космічної діяльності були виключно держави, до яких згодом приєднались міжнародні (міжурядові) організації. Тому і відповідну галузь права – космічне право було започатковано як галузь міжнародного публічного права. Основу її сьогодні складають п’ять основних міжнародних актів (договорів) з питань космічної діяльності [7]…[11] та стільки ж зводів принципів з окремих напрямів цієї діяльності [12]…[16], розроблених і прийнятих за егідою ООН, багатосторонніх міжнародних угод, що відносяться до космічної діяльності і, таким чином, впливають на стан правового регулювання відносин на світовому ринку космічних послуг і технологій [17], [18], кількох угод про створення міжнародних космічних організацій, що відіграють визначну роль у розвитку інституційних механізмів регулювання цих правовідносин [19]…[25], численних багатосторонніх та двосторонніх угод про співробітництво держав у сфері окремих напрямів практичної космонавтики, у тому числі й угод про співробітництво в сфері надання космічних послуг [26]... [30] та ін. Ці міжнародно-правові документи, а також рішення міжнародних організацій з питань космічної діяльності (та з проблем, що мають відношення до цієї діяльності) багато в чому визначили механізми правового регулювання космічної діяльності; на основі цієї правової бази набувала все більшого поширення інтернаціоналізація космічної науки і техніки, нарешті, було започатковано світовий космічний ринок. Вони стали тим правовим підґрунтям, на якому продовжувався розвиток міжнародного космічного права, а також виникли та вдосконалюються національні космічні законодавства.

З огляду на вищезазначене і з урахуванням виняткової ролі, яку відіграє міжнародне космічне право у врегулюванні взаємовідносин суб’єктів світового космічного ринку, з однієї сторони, та у вдосконаленні національних законодавств, з другої, важливим є той факт, що міжнародне космічне право як порівняно нова галузь міжнародного права ще не може вважатися досконалою. А, отже, потребує свого подальшого розвитку, особливо з урахуванням процесів комерціалізації та урізноманітнення взаємовідносин на світовому космічному ринку з появою на цьому ринку нових суб’єктів космічної діяльності – неурядових міжнародних організацій, приватних фірм та транснаціональних компаній. Тому, аналізуючи ефективність правового регулювання космічної діяльності та її складової – відповідної діяльності в рамках світового ринку, треба обов’язково, на наш погляд, враховувати, що міжнародне космічне право (МКП) ² створювалось в ті роки, коли зазначена діяльність по суті була виключно діяльністю держав, у той час як сьогодні нею все більше опікуються неурядові юридичні особи. Якщо до цього додати ще суттєве гальмування останніми роками процесу приєднання суб’єктів міжнародного права до основних п’яти договорів з космосу, можна навіть говорити про своєрідну кризу міжнародного космічного права, коли абсолютна кількість суб’єктів космічної діяльності (в першу чергу, за рахунок поширення космічних послуг і технологій у світі, їх все більшого використання суб’єктами світового космічного ринку, що набув глобальних обрисів) невпинно зростає, а кількість держав, що визнали обов’язковість норм і принципів цієї діяльності, практично стабілізувалася ³.