6. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

Стадії суспільного розвитку (доіндустріальна, індустріальна і постіндустріальна) визначають як поступальний розвиток людського суспільства в часі про це йтиметься далі), так і характеризують сучасну географічну картину світу. Країни сучасного світу можна віднести до одного з цих трьох типів.

Приналежність країни до конкретного типу у найбільш загальному вигляді можна встановити за „секторальною” макроструктурою господарства, тобто за часткою трьох секторів економіки у загальному обсязі ВВП країни. Такими секторами є: первинний (сюди відносять сільське і лісове господарство, рибальство, добувну промисловість – тобто ті галузі, які дають людині „первинну”, створену природою, продукцію), вторинний (включають індустріальні галузі – обробну промисловість і будівництво, які переробляють і облагороджують первинну продукцію і доводять її до споживача у вигляді кінцевих матеріальних благ) і третинний (галузі сфери виробничих і невиробничих послуг – транспорт, торгівля, банківська діяльність, страхування, реклама, наука, освіта, культура, охорона здоров’я, управління тощо).

Країни постіндустріальної стадії розвитку суспільства (або постіндустріальні країни) мають у своєму ВВП дуже високу частку третинного сектора (65% і більше, максимально – у США: майже 80%), середню частку – вторинного (25–30%) і надзвичайно низьку частку первинного сектора (1–4%). До них належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.

Звичайно, досягнута постіндустріальна стадія аж ніяк не заперечує індустріально-аграрного розвитку цих країн, а, навпаки, працює на нього. Для господарства постіндустріальних країн характерним є різке скорочення споживання природних ресурсів, сировини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботизація галузей матеріального виробництва тощо. Найпотужніші постіндустріальні країни (і насамперед США) є одночасно світовими лідерами у виробництві й експорті як промислової, так і сільськогосподарської продукції.

У ВВП країн індустріальної стадії розвитку підвищена частка вторинного сектора (28–50%), відносно висока первинного (5–20%) (тому для більшості з них більш точною буде назва індустріально-аграрні країни). До них належать деякі економічно розвинені країни Європи (Португалія, Греція), Південна Африка, сучасні постсоціалістичні та соціалістичні країни, т. зв. нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувні країни.

Країни доіндустріальної стадії розвитку характеризуються переважанням в економіці галузей первинного сектора (30–50%, а то й більше). Промисловість і сфера послуг відіграють підпорядковану роль і не визначають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалі відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії, одні з них є винятково аграрними, інші – аграрно-індустріальними країнами.

Загальною тенденцією розвитку світового суспільства у другій половині ХХ ст. став масовий перехід  доіндустріальних країн на індустріальну стадію розвитку і поступове виокремлення з числа  індустріальних країн держав постіндустріальних. У перші десятиліття після Другої світової війни активна  індустріалізація розпочалася у багатьох соціалістичних країнах (у т. ч. Китаї), ряді західноєвропейських країн (Ірландії, країнах Південної Європи), найбільших країнах Латинської Америки (Бразилії, Мексиці, Аргентині). У 60–70-х рр. ХХ ст. до них долучилися нафтодобувні країни Перської затоки,  невеликі країни Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур). Останні разом із вказаними латиноамериканськими отримали назву нових індустріальних країн (НІК) першого покоління (чи країн першої хвилі нової індустріалізації). У 80-х рр. ХХ ст. з’являються НІК другого покоління (другої хвилі нової індустріалізації), до яких відносять країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Малайзію, Філіппіни, Індонезію),  Туреччину, Індію, Пакистан, арабські країни Північної Африки, ряд країн Південної Америки (Чилі, Уругвай, Колумбію).

Усі постіндустріальні країни з’явилися у результаті розвитку людського суспільства в останні два – три десятиліття ХХ ст. Батьківщиною постіндустріальної стадії суспільного розвитку стали США і найбільш “успішні” країни Західної Європи (Великобританія, Німеччина, країни Бенілюксу, Франція). Надалі географія постіндустріальних країн “розширювалася” за рахунок інших економічно розвинених країн (Японія, скандинавські й альпійські країни Європи, Італія, Канада, Австралія). У даний час постіндустріальна стадія розвитку стає характерною і для азіатських НІК-міст Сінгапуру та Гонконгу.