4.2. За рівнем економічного розвитку.

Обсяги валового внутрішнього продукту як і валового національного доходу самі по собі не є показниками добробуту в країні, ефективності чи рівня її розвитку. Для класифікації країн за рівнем їх економічного розвитку Світовий банк використовує показники ВНД, розраховані на 1 особу, тобто середньодушові доходи населення в країнах. Середньодушовий доход отримують, поділивши визначений за атласною методикою ВНД країни на середньорічне значення чисельності населення у ній.

Зрозуміло, що близькі за валовими показниками країни можуть мати дуже різний рівень економічного розвитку. Наприклад, Китай, маючи ВНД такий самий, як у Японії, і суттєво більший, ніж у Великобританії, Канаді чи Нідерландах, поступається цим країнам за середньодушовим рівнем доходів у десятки разів, бо чисельність населення в Китаї на два порядки більша, ніж у них.

Для класифікації країн Світовим банком свого часу були встановлені певні порогові значення показника ВНД на душу населення, які щороку коректуються із урахуванням впливу міжнародної інфляції. На основі даних 2009 р. виділялися такі групи країн за показниками середньодушових доходів:

1) країни з високим рівнем доходів – 12 196 і більше дол. США на 1 особу; (у 2010 р. – 12 276 дол.);

2) країни із середнім рівнем доходів (996 – 12 195 дол. США) з поділом на дві підгрупи (1 006 – 12 275):

2.1) з рівнем доходів вищим від середнього – 3 946 – 12 195 дол. США; ( 3976 – 12 275)

2.2) з рівнем доходів нижчим від середнього – 996 – 3 945 дол. США; (1 006 – 3 975)

3) країни з низьким рівнем доходів – 1 005 і менше дол. США на одну особу.

(Більш узагальненими межами можемо називати показники: 1 000 дол. – між низьким і середнім рівнями доходів, 4 000 дол. – між рівнями нижчим від середнього і вищим від середнього і 12 000 дол. – між середнім і високим рівнями.)

Така класифікація Світового банку має прагматичне значення і покликана виділити країни, яким надаються більш вигідні умови при отриманні від Банку кредитів і довготермінових позик. Насамперед це стосується групи країн з рівнем доходів нижчим від середнього, а також найбідніших країн. Натомість, країни з вищими рівнями доходів втрачають такі привілеї.

У класифікацію Світового банку потрапляють всі держави-члени СБ, а також країни з населенням понад 30 тис. осіб (всього – 215 країн, у т. ч. 191 незалежна держава, – усі, крім Ватикану й Науру).

Група країн з високим рівнем доходів нараховувала 69 країн. Сюди входять всі економічно розвинені країни Європи, Північної Америки й Азіатсько-Тихоокеанського регіону, європейські країни-карлики, ряд азіатських країн з числа нафтодобувних (Бруней і країни західного узбережжя Перської затоки), східноазіатські нові індустріальні країни, а також деякі малі острівні країни (Багамські о-ви, Кіпр, Тринідад і Тобаго, Антигуа і Барбуда, Екваторіальна Гвінея – єдина з африканських країн, окремі володіння багатих метрополій – США, Великобританії, Данії, Нідерландів, Франції). Із постсоціалістичних країн високий рівень доходів донедавна мала лише Словенія, нині сюди входять також Чехія, Словаччина, Хорватія, Угорщина, Польща Естонія і Латвія.

Десятка лідерів за рівнем середньодушових доходів у 2009 р. була такою: Монако (203 900 дол.), Ліхтенштейн (113 210 дол.), Норвегія (84 640 дол.), Люксембург (76 710 дол.), Нормандські о-ви (68 610 дол.), Катар, Бермуди, Швейцарія (65 430 дол.), Данія (59 060 дол.), Кувейт. США перебували на 18 місці (46 360 дол.). Загалом 46 країн мали дуже високі доходи населення (понад 25 000 дол.).

Країн з рівнем доходів вищим від середнього було 49. Цю групу в основному складають т. зв. нові індустріальні країни Латинської Америки і почасти Азії (Малайзія, Туреччина), Іран, постсоціалістичні країни Центральної Європи і Балканського півострова, деякі країни СНД (Росія, Казахстан, Білорусь, Азербайджан), острівні країни Карибського басейну, в т. ч. Куба. З’являються тут також окремі представники Центральної Америки (Панама і Коста-Ріка), Океанії (Палау, Американське Самоа), а також Африки – економічно найпотужніша країна континенту Південна Африка, гірничо- (алмазо-) добувні Ботсвана та Намібія, нафтодобувні Лівія, Габон і Алжир та острівні країни Маврикій, Сейшельські острови, французьке володіння Майотта.

Численна група країн з рівнем доходів нижчим від середнього (всього 53) включає в себе представників різних типологічних груп і регіонів. Серед них такі значні за чисельністю населення та економічним потенціалом країни, як Китай, Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Ірак, Єгипет, Нігерія, Індія, Пакистан. Сюди входила також Україна, яка мала у 2009 р. показник рівня доходів 2 800 дол. і посідала у цьому рейтингу лише 135-е місце серед країн світу (у 1990 р. середньодушовий рівень доходів у нашій країні сягав понад 4 800 дол. США).

42 країни мали низький рівень доходів. Найбільше серед них африканських і азіатських країн – відповідно 28 і 10, по 1-й країні з Америки (Гаїті) та Океанії (Соломонові острови). У цій групі Бангладеш, В’єтнам, КНДР, Ефіопія, 2 країни з числа колишніх республік СРСР (Киргизстан, Таджикистан) та ін. Найменші середньодушові доходи були в Бурунді (150 дол.), Демократичній Республіці Конго, Ліберії (160 дол.), Гвінеї–Біссау, Малаві, Еритреї (270–280 дол.).