3.2. Загальне оцінювання

Для отримання підсумкової оцінки екзаменаційна комісія визначає суму балів, отриманих кожним студентом за окремими елементами. У п’ятибальну оцінку ця сума перетворюється за такою шкалою:

- 90 і більше балів – „відмінно”(А);

- 80 – 89 бали – „добре”(В);

- 70 – 79 бали – „добре”(С);

- 60 – 69 бали – „задовільно”(D);

- 50 – 59 бали – „задовільно”(Е);

менше 50 балів – „незадовільно”(FX).

4. Типові задачі до державного іспиту з економічної теорії

4.1. Оформлення екзаменаційних задач

Виконуючи письмове завдання, слід обов’язково:

• переписати умови задачі;

• проаналізувати ситуацію або проблему, яка пропонується для вирішення;

• виконати необхідні розрахунки, побудувати графіки та прокоментувати їх;

• навести відповідь-висновок, у якій коротко дається відповідь на питання, поставлене в умовах задачі.

Приклад рішення задачі першого типу

1. Фірма виготовляє кавоварки і діє на ринку монополістичної конкуренції, максимізуючи прибуток. Граничний доход цієї фірми задається формулою MR = 20 – 2q, а її граничні витрати у довготерміновому періоді (на зростаючому відрізку) – формулою LRMC = 2q – 8. Якщо мінімальне значення довготермінових середніх витрат дорівнює 12, то який надлишок виробничих потужностей у цієї фірми?

Рішення:

Фірма в умовах монополістичної конкуренції максимізує прибуток за умови рівності граничного доходу та граничних витрат: MR = MC. Прирівнявши ці дві величини та розв’язавши рівняння стосовно обсягу виробництва, можемо вирахувати, які потужності фірми фактично задіяні:

20 – 2q = 2q – 8

4 q = 28

q = 7.

Відомо, що криві граничних витрат та середніх витрат перетинаються у точні мінімального значення останніх. Це означає, що при обсягах виробництва, які забезпечують мінімальне значення середніх витрат, вони дорівнюють граничним витратам:

LATC _min = LRMC.

Тому прирівнявши ці дві величини та розв’язавши рівняння стосовно Q, ми отримаємо обсяг виробництва, що мінімізує середні витрати:

2q – 8 = 12;

q = 10.

Таким чином, фірма має надлишок виробничих потужностей, що дорівнює 3:

10 – 7 = 3.

Відповідь: Фірма має надлишок виробничих потужностей, що дорівнює 3.

Приклад рішення задачі другого типу.

На ринку бензину у місті Х оперують понад 100 бензозаправних станцій. У той же час, всі вони розподілені між двома великими компаніями, кожна з яких володіє приблизно половиною ринку. Який тип конкуренції панує на цьому ринку, якими будуть найбільш вірогідні методи конкурентної боротьби? Якою, на вашу думку, буде реакція фірм на коливання закупівельних цін на бензин на нафтопереробних заводах?

Рішення.

Згадаємо, що існує п’ять принципово можливих ситуацій на ринку товару:

1. Досконала конкуренція (продавців та покупців багато, товар абсолютно стандартний).

2. Монополістична конкуренція (майже те ж саме, що і досконала конкуренція, але товар диференційований).

3. Олігополія (відрізняється відносно малою кількістю продавців).

4. Монополія (єдиний продавець).

5. Монопсонія (єдиний покупець).

Аналізуючи ситуацію в місті Х, відразу можемо відзначити, що ринок бензину не є ані монополією, ані монопсонією, оскільки продавців більше, ніж один, а кількість покупців, очевидно, є досить великою.

Щоб зробити висновок щодо приналежності ринку бензину до однієї з моделей, що залишилися, слід виявити:

- ступінь диференціації товару;

- кількість продавців.

Чи є товар, який продається на бензозаправних станціях, диференційованим? Так, оскільки автовласник купує не тільки паливо як таке, але і послугу щодо його роздрібного продажу. Таким чином, хоча бензин є стандартизованим за марками, але є диференційованим, скажімо, за місцем продажу (деякі бензоколонки розташовані більш зручно, ніж інші). Отже, ринок не є ринком досконалої конкуренції.

Для виявлення кількості продавців, очевидно, слід вирішити, чи можна вважати продавцем окрему бензозаправну станцію, або тільки фірму-володаря. З точки зору виявлення моделі конкурентної поведінки важливо, що ціни встановлюються однакові для кожної бензозаправної станції, яка належить одній фірмі. Крім того, місце для спорудження обирає також головна фірма. Отже, реальна свобода у керівництва бензозаправки щодо формування конкурентної стратегії відсутня. Відповідно, конкурентна ситуація є найбільш близькою до олігополістичної моделі.

Принципово можливі два напрямки конкурентної боротьби – цінова та нецінова конкуренція. Оскільки сам товар буде відносно стандартизованим (товарний портфель кожної бензозаправної станції включає одні й ті ж марки палива), то нецінова конкуренція не буде включати зміни у якості товару. В той же час головними напрямками нецінової конкуренції стануть:

- зручне для покупців розміщення точок продажу;

- зручні форми та порядок розрахунків;

- зручний час роботи;

- додатковий сервіс, послуги.

Проте, за виключенням місця розташування, усі ці додаткові переваги досить легко відтворюються конкурентами, а значить, ринок буде поділений за територіальною ознакою на сектори. У межах кожного сектора ціни у обох конкурентів будуть приблизно однаковими, оскільки покупці бензину є досить мобільними. Враховуючи відносну однаковість умов ведення бізнесу, можна очікувати спроб утворення картельної угоди щодо цін на ринку.

Проаналізуємо ситуацію, коли нафтопереробні заводи змінюють відпускні ціни. У моделі олігополії передбачається, що ціни на ринку є доволі стабільними. Це зумовлено ламаною кривою попиту на товар олігополіста (див. рис.). Тобто, за умови сталої ціни, її підвищення одним з олігополістів буде призводити до стрімкого зменшення обсягу попиту внаслідок відтоку покупців до конкурентів, а при зменшенні ціни конкуренти будуть наслідувати таку цінову тактику і обсяг попиту на товар ініціатора зменшення цін зросте незначно. При ламаній кривій попиту D на кривій граничного доходу MR утворюється розрив. Якщо граничні витрати фірми такі, що їх крива MC потрапляє у розрив ( від MC 1 до MC 2), то фірма буде обирати на кривій попиту точку „зламу”. Отже, якщо коливання закупівельних цін буде не дуже значним, олігополісти будуть зберігати ціни та обсяги пропонування бензину на роздрібному ринку.

Підведемо підсумок: названий ринок є ринком олігополії; найбільш типовим методом досягнення конкурентної переваги буде зручне розташування бензозаправних станцій; за умови не дуже великих коливань закупівельних цін на нафтопереробних заводах на роздрібному ринку нічого не зміниться.