2. Методи планування на підприємстві.

Методи планування:

Балансовий метод планування. Плани складаються у вигляді балансу, забезпечується взаємодія його показників (для збалансування ресурсів із потребами та ін.).

Економіко-статистичний метод. Його засновано на використанні сформованих темпів змін, коефіцієнтів еластичності, структурних змін, індексів, коефіцієнтів зв'язку та ін.

Економіко-аналітичний метод. Засновано на глибокому аналізі діяльності підприємства та експертній оцінці можливих змін.

Нормативний метод планування. Планові завдання визначаються на основі норм, розцінок та тарифів.

Економіко-математичне моделювання та оптимізація планів.

Програмно-цільовий підхід у плануванні. Вибір цілі, плану та розрахунок завдань для досягнення цієї цілі (точки беззбитковості, точки мінімального рівня рентабельності та ін.).

Використання персональних комп'ютерів дозволяє автоматизувати процес планування. АРМ економіста — автоматизоване робоче місце економіста підприємства.

Розділи плану господарчої діяльності підприємства відображають його галузеву належність та організаційну структуру. В торгівлі, наприклад, план господарчої діяльності підприємства складається з наступних розділів та показників:

- План товарообігу (загальний обсяг, товарна структура, обіг по відділах та секціях);

- План формування товарних запасів;

- План товарного забезпечення (план закупки та надходження товарів);

- План із праці та витрати на оплату праці;

- План розвитку матеріально-технічної бази;

- План поточних витрат (витрати обігу);

- План доходів та прибутків;

- Фінансовий план;

- План грошових потоків;

- План залучення позикових джерел фінансування;

- Балансовий план;

- План соціального розвитку.

4 Система оперативного планування на підприємстві

2. Стратегічне планування, його сутність, цілі і основні етапи

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для його досягнення. Вона формулює цілі та способи його досягнення так, щоб указати підприємству певний (такий. Що об’єднує всі його підрозділи) напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємно узгоджених робіт із визначення довгострокових цілей та напрямків діяльності.

Найбільш суттєвим і визначальним рішенням стратегічного планування є вибір цілей.

Основну ціль підприємства заведено називати місією.

Вибір місії підприємства здійснюється з урахуванням дії чинників зовнішнього середовища.

Виходячи із загальної місії підприємства формулюють його інші стратегічні цілі.

Реальність та ефективність місії буде забезпечена, якщо стратегічні цілі будуть:

1. В конкретними та вимірюваними;

2. Чітко зорієнтованими у часі;

3. Досяжними;

4. Збалансованими;

5. Ресурсо забезпеченими;

6. Однонапрямленими та такими, що взаємно підтримують одна одну.

Після визначення місії та цілей підприємства починається діагностичний етап стратегічного планування першим важливим кроком є дослідження зовнішнього середовища.

Аналіз зовнішнього середовища – це безперервний процес спостереження вивчення та контролю дії зовнішніх щодо підприємства чинників і з тим, що своєчасно та вичерпно визначити можливості ї загрози для підприємства, тобто позитивну та негативну дію зовнішніх чинників – політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, міжнародних.

Для розробки та здійснення стратегії велике значення має аналіз ринкових чинників, які через свою постійну високу мінливість можуть безпосередньо вплинути на успіх або крах підприємства. Йдеться пере до всім про мікроекономічний аналіз попиту пропонування та рівню конкуренції.

Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи:

1. За моно профільною діяльності або за вузької номенклатури продуктів та послуг, що пропонуються підприємством (метод одно продуктового аналізу);

2. За диверсифікованою стратегією виробництва (метод портфельного аналізу).

Метод одно продуктового аналізу

Перед прийняттям стратегічного рішення щодо конкретного вибору проводиться індитифікація його життєвого циклу.

У процесі індитифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких показників як:

1. Відсоток зростання обсягів продажу;

2. Кількість конкурентів;

3. Темпи технологічних змін;

4. Частота модифікування виробу.

Для кожної стадії визначаються пріоритетні стратегічні напрямки та дії.

Метод портфельного аналізу

Практично всі методи портфельного аналізу та вибору стратегії підприємства за умов диверсифікованого виробництва є матричним.

Методи цих методів відбувається за однаковою схемою: як правило будується матриця на одній осі якої розміщується оцінки перспектив розвитку ринку, на іншій конкурентно-спроможності так званого центру стратегічного центру господарювання (СЦГ).

Базова стратегія, як генеральний напрямок є стрижнем стратегічного плацу підприємства.

Згідно з циклом розвитку підприємства можна вибрати одну з таких базових стратегій:

1. Стратегія зростання, що відбиває намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень.

2. Стратегія стабілізації – у разі діяльності підприємства за відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку.

3. Стратегія виживання – суто оборонна стратегія, що застосовується за глибокої кризи підприємства.

До функціональних стратегій відносять:

1. стратегія науково-дослідних

2. експериментальна

3. маркетингова стратегія

у групу стратегії ресурсного включають:

1. кадрів та соціального розвитку

2. технічного розвитку

3. стратегія матеріально-технчного забезпечення

4. фінансова стратегія

5. організаційна стратгія

6. інвестаційна стратегія