15. Римський лімес і варварська периферія у районах Верхнього Потисся та Подаістер'я.

Лі́мес (limes — межа, границя) — кордон між окремими ділянками землі, відведеними для громадян громади. За часів Римської імперії лімесом називали укріплений кордон держави, який охороняли легіонери.

У систему лімесу входила мережа упорядкованих доріг, військових таборів і сигнальних постів. Будівництво лімесу розпочалося при імператорі Августі. Особливо турбувалися про розширення та зміцнення лімесу імператори Доміціан, Траян і Адріан. В результаті утворилася ціла оборонна система, що складалася з великих військових таборів (castra), таборів меншого розміру (castellum) та укріплених вартових башт (burges).

Залишки лімесу збереглися до наших днів на території Шотландії, в районах Рейну та Дунаю, а також у західній частині Північної Африки.

Трая́нові вали́ — народна назва старовинних земляних насипів (валів), що збереглися на території Поділля, Бесарабії та Добруджі.

В 106 році римський імператор Траян почав похід у південну частину сучасної Бессарабії - землю жили тут гетів, підкорив її і включив до складу новоствореної провінції Дакії,збудувавши Траянів вал, частково зберігся. У III столітті сюди прийшли готи і частиноюприйняли християнство, наприкінці V століття - авари, потім - болгари (Стара Велика Болгарія кана Кубрата,

Початок їх зведення був покладений римлянами у І—II століттях н. е., за правління імператора Траяна, коли вони просувалися на північний схід.

У III-IV століттях місцеві слов'янські племена продовжили їх зведення і використовували ці вали для захисту своїх земель від ворожих нападів.

Частину Траянових валів збудували згодом анти.

Римлянами також було побудована низка інших захисних валів:

• Нижнегерманский лимес

• Верхнегерманско-ретийский лимес

• Веттерауский лимес (часть Верхнегерманско-ретийского лимеса)

• Неккар-Оденвальдский лимес

• Альбский лимес

• Лаутертальский лимес

• Дунай-Иллер-Рейнский лимес

• Дунайский лимес

• Вал Адриана

• Вал Антонина

• Траяновы валы

• Арабский лимес

• Триполитанский лимес

• Мавретанский лимес

16. Письмові джерела про готів.

Вперше про народ гунів повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птолемей, який жив і творив у середині II ст. н.е. У своїй «Географії», що базувалася на дослідженнях його попередників, він розташував гунів на Лівобережжі Дніпра, приблизно на теренах нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, між аланами і бастармами (останні мешкали в Карпатах).

Перша письмова згадка про гунів відноситься до 124 р. н. е., є у Діонісія Перієгета, який поміщає «уннів» (Ού̃ννοι) на західному березі Каспійського моря. Обширні розвідки про європейських гунів, що дійшли до нашого часу, написали Амміан (кінець IV ст.), Пріск (середина V ст.) та Йордан (середина VI ст.). Дещо можна віднайти у працях Прокопія (середина VI ст.).

Описуючи Північне Причорномор'я під назвою «Європейська Сарматія», Птолемей зокрема пише: «…між бастарнами і роксоланами живуть гуни». Бастарни тоді населяли Карпати, а на лівому березіДніпра жило сарматське плем'я — роксолани. Як бачимо, гуни тоді займали південь Правобережної України. У переліку племен Європейської Сарматії Птолемей перераховує ще одне окреме гунське плем'я — савари!^[1].

Візантійські автори наводять кілька варіантів походження гунів. Зокрема, Філосторгій, який народився приблизно 365 року, писав (книга IХ,17): «Ці гуни — напевно, народ, якого давні називалиневрами». Євстафій, який жив в XII ст. пише, що «унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів». Інший пізньоримський історик Амміан Марцеліан, хоч і жив у ці часи (IV ст.) про походження гунів нічого конкретного також не знає. Книга XXXI, 2: «Плем'я гунів, про яке мало відомо з давніх пам'яток, живе за Меотійським болотом (Азовське море) біля Льодовитого океану і є диким понад усяку міру».

Центр гунської держави розташовувався біля Дніпра. Так, Йордан згадує, що сини Аттіли повернулися в ті області Скіфії, де протікають води Данапра — Дніпра. На своїй мові гуни називають його — Вар^[2]. Через 500 років Костянтин Багрянородний, пишучи про Північне Причорномор'я, подає одну з назв Дніпра — Варух.