Типи країн за рівнем соціально-економічного розвитку (за класифікацією оон, показники – ввп, внп/душу населення)

1. Високорозвинені країни (29 країн, S = 24%; нас. = 15%, світ. ВВП = 74%)

Отже, найбільш характерні риси до колективного портрета цієї групи країн можна обмежити наступними:

• розвинене ринкове господарство;

• найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку;

• домінуюче становище у світовій економіці, яке дає змогу інтенсивно залучати до господарського обігу і власні, і чужі ресурси;

• вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки, яке формує віртуальну господарську сферу (bubble economies);

• зміщення центра ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки;

• звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тенденції до неспроможності ринку (market failure), поступовий перехід до постринкової неоекономіки;

• різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, спирання в економічній політиці на теорію поведінки фірми та споживача (біохевіоризм), теорію ігор.

Вони характеризуються:

• індустріальним або постіндустріальним розвитком (50 – 60% населення зайнято в сфері послуг);

• виробляється 2/3 світової промислової продукції;

• інтенсивне високопродуктивне сільське господарство;

• високий рівень розвитку науки й наукомістких виробництв;

• максимальна концентрація світового капіталу;

• високий рівень життя населення.

До цих країн зараховують:

– країни «Великої сімки» – 50 % ВВП;

• високорозвинені країни Східної Європи – мають вузьку спеціалізацію й невеликий вплив на світову економіку та політику; експорт – імпорт (50 – 60 % ВНП);

• країни «переселенського капіталізму» – сировинна спеціалізація;

• країни середнього рівня розвитку з високими темпами соціально-економічного прогресу, широко розвинений туризм.

2. Країни, що розвиваються (125, S = 50%, нас. = 52 %; світ. ВВП = 20%), базуються на таких основних принципах:

• тотальна трансформація економіки й усього суспільства;

• ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

• експортноорієнтована концепція національної економіки;

• імпорт капіталу й технології з індустріальних держав;

• поліпшення умов для їхньої міжнародної торгівлі, доступу до світових фінансових ринків;

• регулювання демографічних процесів.

Характеризуються:

• низким рівнем життя;

• недостатньою кількістю капіталу, маленькою участю в міжнародному географічному поділі праці;

• демографічними проблемами;

• монокультурністю, низьким рівенем індустріалізації.

До цих країн зараховують:

• нові індустріальні країни (НІС) – високі темпи розвитку економіки (9 – 10%) на рік), дешевая робоча сила; ринок збуту; панування іноземного капіталу;

• країни-експортери нафти;

• країни середніх можливостей – аграрні; гірничодобувною промисловістю; більшим потенціалом економіки; недостатніми фінансовими можливостями;

• невеликі острови – туризм; банківський бізнес;

• найменш розвинені країни (42) – аграрно-сировинна спеціалізація; безграмотність, безробіття, голод; монокультурне с/г.

3. Країни з перехідною економікою (28, S = 26 %, нас. = 33%, світ. ВВП = 6 %). Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси країн із перехідною економікою, слід виділити передусім наступні:

• відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці;

• здійснення глибоких інституціональних змін, пов’язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової та постринкової інфраструктури;

• структурна перебудова економіки на сучасній техніко-технологічній і ресурсній базі;

• перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;

• органічна взаємодія з зовнішнім економічним середовищем;

• реструктуризація соціальної політики.

До таких країн зараховують:

• соціалістичні країни централізованого планування;

• східноєвропейські країни з перехідною економікою;

• молоді незалежні країни колишнього СРСР;

У 1997 р. Південна Корея й Сингапур були офіційно переведені до групи економічно розвинених країн.