5. Діалектика як концептуальний підхід. Основні філософські категорії

Діалектика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку, вчення про розвиток як безкінечний, поступальний, суперечливий процес, в якому домінує сходження від нижчого до вищого, від складного до простого, від старого до нового тощо.

Закони діалектики: перехід кількісних змін у якісні, єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечень.

Основні категорії: причина і наслідок, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість та дійсність, частина і ціле.

• Причина і наслідок,

• Одиничне і загальне,

• Зміст і форма,

• Необхідність і випадковість

Форми діалектики:

• Антична «наївна і стихійна», заснована на вченнях Геракліта «все тече, все змінюється», Платона – мистецтво діалогу, Зенона, що намагався виразити реальні протиріччя в логіці понять

• Німецька ідеалістична діалектика розроблена Кантом, Фіхте, Шелінгом, Гегелем. Гегель у праці «Наука логіки» проаналізував найважливіші закони і категорії діалектики, логіки і теорії пізнання, сформував основні принципи діалектичного методу, ввів ідею розвитку у розуміння всіх явищ реальної дійсності.

• Матеріалістична діалектика розроблялася класиками марксизму.

Принципи:

• Історизму – розгляд предметів в їх розвитку, зміні.

• Загального зв’язку та взаємозв’язку

• Всесторонності розгляду предметів і явищ реальної дійсності.

• Об’єктивності -Конкретності

• Детермінізму -Суперечності

• Структурності

Закони діалектики:

• Єдність і боротьба протилежностей,

• Взаємного переходи якісних і кількісних змін,

• Заперечення заперечення.

6. Метафізика як концептуальний підхід. Основні філософські категорії

Метафізика (після фізики) – вчення про найбільш абстрактні мисленнєві проблеми форми буття та свідомості.

Метафізика — це філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика — це те, що йде після фізики. Так назвали учні Арістотеля його твори, що не потрапили до твору "Фізика".

Поняття «метафізика» в історико-філософському аспекті має ряд значень, які суперечать одне одному, тому значення терміну дуже сильно залежить від контексту:

Метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу);

Метафізика — це синонім філософії;

Метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;

Метафізика — це наука про речі, спосіб з'ясування світоглядних питань (сенс життя — основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;

Метафізика — це концепія розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні «антидіалектика» термін «метафізика» запровадив у філософію Геґель.

Основні категорії: абсолютне, ідея, ідеал, надприроднє.

7. Аналіз та синтез

7. 1. Аналіз (з гр. - розклад, розбір, розчленування) – це метод наукового дослідження, який полягає у вивченні предмета дослідження за допомогою мисленнєвого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення) з метою виявлення їх структури, будови, властивостей тощо. Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого.

Логічний аналіз означає виявлення структурних елементів (видів, типів, рівнів) знання, яке оформлене у вигляді певного тексту та їх співвідношення між собою, з'ясування логічного значення істинності або хибності висловлювань у тексті, логічної експлікації ("пояснення", "уточнення") понятійного апарату, через який реалізується це знання, встановлення несуперечності, обґрунтованості, доведеності цього знання.

Приклади аналізу у юриспруденції: Наприклад, суспільство як цілісна система при системному аналізі розчленовується на економічний, політичний, правовий, моральний та ін. аспекти буття і суспільної свідомості (структурні частини цілого) і ці аспекти досліджуються окремо.

7. 2. Синтез (з гр.  - з'єднання, складання, сполучення) – це метод наукового дослідження, що полягає у об’єднанні частин, елементів та вивчення об’єкта у цілісності (як цілого). Синтез полягає в уявному з'єднанні частин предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановлення взаємодії частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого.

Приклади синтезу у юриспруденції: Прикладами синтезу знання у юридичних науках є закони і закономірності, які формулюються на підставі особистих досліджень, загальна теорія держави і права, галузеві і міжгалузеві спеціальні теорії права.