Питання для самоконтролю

1. Підприємництво: суб'єкти, об'єкти, функції.

Умови і принципи підприємницької діяльності

Тема 7. Сучасні форми об’єднань підприємств в Україні.

Основною структурною одиницею підприємницької діяльності в рамках суспільного виробництва виступає підприємство (фірма).

Воно існує на основі різних форм власності: приватної, державної, спільної, іноземної, акціонерної, кооперативної.

На основі форм власності в Україні створюються:

• індивідуальне підприємство, основане на особистій власності фізичної особи і виключно її праці;

• сімейне підприємство, основане на власності і праці громадян, членів однієї родини, які проживають разом;

• приватне підприємство, основане на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;

• колективне підприємство, основане на власності трудового колективу, кооперативу, громадської або релігійної організації;

• державне підприємство, основане на загальнореспубліканській власності;

• державне комунальне підприємство, основане на власності адміністративно-територіальної одиниці;

• спільне підприємство, основане на основі об'єднання різних власників (змішана форма), аж до іноземних, на умовах вітчизняного законодавства;

• іноземні підприємства, основані на власності інших держав або іноземних приватних або колективних осіб.

Підприємства, залежно від обсягу наданих благ і послуг, поділяються на малі, середні і великі.

Серед підприємств виділяються господарські товариства, створені на засадах договору юридичними і фізичними особами з метою одержання прибутку на основі Закону України “Про господарські товариства” в 1991 році.

До них належать:

• акціонерні товариства, відкриті і закриті;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства.

Однією з найпоширеніших організаційних форм підприємства в умовах економіки перехідного типу є орендні, які створюються на певний термін і на конкретних умовах.

Протягом усієї історії підприємництва йому була притаманний моральний бік, зі своїми принципами і канонами.

Заповіді досягнення успіхів на ринку зводилися до турботи про особисте благополуччя, самоутвердження та процвітання. Духовні цінності мали другорядне значення, хоча і не були виключені з норм підприємницького середовища.

Сучасний підприємець наділений позитивними рисами, які викликають бажання наслідувати і досягати подібного успіху. Однак навряд чи варто ідеалізувати й канонізувати портрет підприємця в умовах перекрученого економічного світу, так добре знайомого з вітчизняному досвіду.

Питання для самоконтролю

2. Підприємництво: суб'єкти, об'єкти, функції.

3. Умови і принципи підприємницької діяльності.

4. Організаційні форми підприємництва.

Тема 9. Основні методи державного регулювання економіки

Навіть у системі “вільного ринку” не можна обійтися без держави. Вона бере на себе функції, що не може здійснити сам ринок. Це принаймні три функції:

1. забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;

2. регулювання так званих “зовнішніх” (або побічних) ефектів;

3. задоволення потреб у “колективних благах” (або в “суспільних товарах”).

У західних підручниках, як правило, виділяються такі три глобальні функції держави: ефективність, стабільність, справедливість. Державне регулювання здійснюється через:

1. Правові регулятори. Значення тут має правова основа підприємництва.

2. Адміністративні регулятори. Вимагають обережного застосування.

3. Економічні регулятори - основні.

Мета економічної політики держави полягає у створенні і підтримці умов стабільності, урівноваженості економічної ситуації. Такий підхід дістав назву стабілізаційної політики. Він характерний для ситуації кризи, спаду, коли необхідно досягнути керованості й рівноваги в економіці.

Для країн з соціально орієнтованою ринковою економікою характерне висування на перший план соціальної мети державної економічної політики.

Регулювання державою економічного й соціального життя суспільства являє собою сукупність певних дій, спрямованих на прискорення або гальмування, стимулювання або блокування розвитку тих чи інших процесів у бажаному напрямку.

Господарський механізм - це конкретні форми організації суспільного виробництва, сукупність організаційно-економічних і господарських зв'язків суб'єктів суспільного виробництва, форм і методів управління ним.

Основними напрямками діяльності держави є антикризова, антициклічна, антиінфляційна політика, стимулювання зростання економіки, раціоналізація розміщення продуктивних сил, підтримка дрібного і середнього бізнесу, регулювання зайнятості і безробіття, контроль експорту-імпорту, контроль навколишнього середовища, рівня й динаміки цін, а також регулювання конкуренції й монополізації.

Фінанси - це система економічних відносин, що склалася в суспільстві у формуванні й використанні фондів коштів на основі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту й національного доходу.

Функції фінансів - це специфічний спосіб вираження притаманних фінансам властивостей.

Розподільча функція - це активна участь у розподілі й перерозподілі ВВП та національного доходу між учасниками суспільного виробництва, галузями господарства, регіонами, сферою матеріального виробництва і соціально-культурною сферою.

Контрольна функція полягає в контролі з боку суспільства за виробництвом, розподілом і обігом економічного продукту.

Фінансова система держави - це система форм і методів утворення, розподілу й використання фондів коштів держави та господарюючих суб'єктів.

Основною ланкою економічного регулювання економіки в системі державних фінансів є державний бюджет.

Державний бюджет - це найбільший централізований грошовий фонд, який перебуває у розпорядженні уряду. Він відображає грошові відносини, що складаються у держави з юридичними й фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу у зв'язку з утворенням і використанням коштів для фінансування господарства, здійснення соціальної політики, розвитку нації, культури, освіти, забезпечення оборони країни й управління суспільством.

Сутність бюджету реалізується через його функції: розподільчу й контрольну.

Розподільча - означає концентрацію коштів у руках держави та їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб. Контрольна полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування й використання фонду коштів держави відображає економічні процеси, що відбуваються у структурних ланках економіки.

Державний бюджет балансується за доходами і видатками.

Доходи - економічні відносини держави з підприємствами, організаціями і громадянами у процесі формування бюджетного фонду країни. Видатки - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави та його використанням на потреби господарства і на виконання функцій держави.

Державний борг - це загальний розмір заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів (мінус бюджетні лишки). Розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.

Внутрішній державний борг - це заборгованість держави громадянам, фірмам та установам даної країни, що є держателями цінних паперів, випущених її урядом.

Зовнішній борг - заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам та установам.

Фіскальна політика держави, що називається також фінансовою та фінансово-бюджетною, поширює свою чинність на основні елементи державної казни (фіску). Вона безпосередньо пов'язана з державним бюджетом, податками, державними грошовими доходами і видатками. В умовах ринкової економіки - це стрижнева частина державної економічної політики. Фіскальна політика об'єднує в собі такі значні види, форми фінансової політики, як бюджетна, податкова, політика доходів і видатків.

Фіскальна політика поширюється на мобілізацію, залучення необхідних державі коштів, їхній розподіл, забезпечення застосування цих коштів за призначенням.

Одне з найважливіших завдань фіскальної політики полягає в пошуку джерел та способів формування централізованих державних грошових фондів, коштів, які дозволять реалізувати мету економічної політики.

Інструменти фіскальної політики використовуються державою, щоб впливати на сукупний попит і пропонування, сприяти стабілізації економічної ситуації, проводити антициклічні заходи.

Бюджетна політика держави як частина фіскальної політики орієнтується в основному на досягнення урівноваженого бюджету, збалансованого за державними доходами і видатками протягом усього бюджетного періоду.

Найчастіше завданням державної бюджетної політики стає подолання бюджетних дефіцитів, що досягають критичного рівня.

Бюджетні дефіцити в межах 5% загального обсягу державного бюджету і до 1-2% валового внутрішнього продукту не вважаються небезпечними.

Податкова політика - частина фіскальної економічної політики, що проявляється у встановленні видів податків, об’єктів оподаткування, податкових ставок, умов стягнення податків, податкових пільг.

Починаючи з 1992 року Україна приймає власний національний бюджет. Однією з умов надання позик МВФ є мінімальний бюджетний дефіцит, яку Україна намагається виконувати.