3. Значення дисципліни для підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.

Зазначимо, що історія посідає надзвичайно вагоме місце в системі гуманітарних дисциплін університетської освіти. Вона додає до комплексності навчального процесу, забезпечуючи поряд з іншими спеціальними дисциплінами фундаментальну, всесторонню підготовку молодих спеціалістів.

Якщо конкретизувати функціональне спрямування історії українського суспільства в системі вищої освіти бакалаврського рівня, то однією з її найбільш вагомих завдань є поглиблення пізнавальних, інтелектуальних здібностей майбутніх фахівців. Тобто, однією з провідних функцій історії взагалі і історії українського суспільства зокрема є пізнавальна або інтелектуально-розвиваюча функція.

Так, вивчаючи історію свого народу, пізнаючи її у взаємозв’язку зі світовою історією, людина долучається до культури свого народу, світової культури. Історія якнайбільше розширює світогляд людини, межі її знань про суспільство, світ, умови та шляхи його розвитку; збагачує загальну освіченість і ерудицію. Без знання історії, як показує практика, не може бути цілістної, логічно побудованої системи економічних, філософських, соціально-політичних, правових поглядів. Як зазначав з цього приводу російський письменник і публіцист М.Чернишевський, «... можна не знати тисячі наук і все ж таки бути освіченою людиною, але не любити історії може тільки людина, абсолютно не розвинута розумово»¹. Так, вивчення історії дає людям історизм мислення – одну з передумов глибоких суспільних знань і, відповідно, активної цілеспрямованої діяльності.

Дане набуває особливого значення для молодого покоління, на долю якого випала почесна місія розбудовувати незалежну Українську державу.Формування чітких перспектив розвитку держави і суспільства на основі фундаментальних знань та з урахуванням здобутків і прорахунків минулого викликає стійку соціальну потребу в історичному пізнанні. Саме історичне пізнання виконує роль підгрунтя соціальної самосвідомості суспільства, його соціальної пам’яті. Відмова суспільства від його історії, усього того, що утворювало сенс і мету діяльності попередніх поколінь, породжує бездуховність, втрату історичної пам’яті. Історія – це колективна пам’ять народу. Позбавлений історичної пам’яті народ неминуче деградує, перетворюється на манкурта.

Без минулого немає сучасного, а відповідно не може бути майбутнього. З цим пов’язана ще одна соціальна сторона історичного пізнання, а саме – потреба суспільного передбачення. Саме історичні знання допомагають уникнути фаталізму, окреслити чіткі шляхи самовідновлення і прогресивного розвою суспільства. У комплексному вимірі йдеться про практико-політичну функцію історії як науки, що надає компетенції аналізу сучасних процесів та передбачення їх можливого розвитку у майбутньому відповідно до економічних, політичних, націогенетичних і т.і. процесів у минулому.

Так, вивчення історії українського суспільства допоможе майбутньому фахівцю отримати теоретичні знання щодо форм і характеру політичної влади, суспільно-політичних рухів, діяльності політичних лідерів..., які характеризували розвиток українського суспільства у попередні часи, використати ці знання для розуміння сутності процесів в Україні в умовах сучасності. Знати історію українського суспільства, розуміти передумови і наслідки тих тентенцій, які характеризували його стан у минулому, означає формувати науково обгрунтоване бачення національних інтересів та потреб розвитку України й на перспективу.

Необхідно наголосити й на практичному значенні вивчення історії українського суспільства безпосередньо для підготовки фахівців у галузі економіки і права. Кожному відомі взаємозв’язок і взаємозалежність економіки і політики, політики і права, економічної і політичної історії, а за цим – об’єктивність більш глибокого усвідомлення сутності назрілих економічних і правових реформ через сприйняття їх витоків політичними процесами минулого. Знання закономірностей і суті політичних процесів дає змогу, наприклад, фахівцю-економісту передбачити, спрогнозувати можливі варіанти розвитку економічних процесів, уникнути як форсування деяких з них, так і зволікання із здійсненням необхідних щодо них радикальних заходів - тенденцій, що можуть мати однаково непередбачувані негативні наслідки.

Так, інтелектуально-розвиваюча і практико-політична функції зумовлюють особливе місце історії в системі підготовки спеціалістів вищої школи. Додамо до цього й виховну функцію історичної дисципліни, пов’язану з формуванням патріотично орієнтованої свідомості, політичної культури, активної громадянської позиці молодого покоління.

Патріотичене виховання історією здійснюється за умов усвідомлення молодими людьми героїки минулого, і насамперед в аспекті боротьби українського народу за незалежність; гуманізму ідей, які зумовлювали самовідновлення і розвиток українського суспільства; демократизму традицій і буття українців – підходу, що дає змогу сучасному поколінню не тільки сприймати себе в якості частини унікальної української нації, а й долати політичні, ідеологічні, ментальні, культурні розбіжності, які до цих пір регіонально роз’єднують представників суспільства.

Останнє невід’ємно пов’язано з формуванням політичної культури як частини інтелектуальної розвитку, історичної та політичної свідомості людини. Так, політична культура як особливий вид культури суспільства об’єднує в собі ряд важливих етичних норм, зокрема, терпимість до доказів опонента, уміння його вислухати, чесність, людську порядність у виборі засобів боротьби - лінії поведінки, що, відповідно до історичного досвіду, є важливим підґрунтям соборності нації і держави.

Зазначимо й на чинник активної громадянської позиції як наслідку історичної свідомості молодого покоління. Йдеться про прагнення молодої людини-спеціаліста сприяти розвиткові суспільства і держави, зробити реальний внесок в реалізацію національних інтересів України, що, бувши започаткованими героїчним минулим, визначають його державницьке сьогодення і майбутнє.

В цілому ж, з погляду на функціональне спрямування, історія українського суспільства як дисципліна має сприяти інтелектуальному і моральному розвиткові особистості, громадянськості, збереженню виправданих традицій, формуванню самостійного творчого мислення, позитивного ставлення до активної суспільно-корисної діяльності молоді як майбутніх спеціалістів, патріотів й дієвих громадян України.

1 Чернишевський Н.Г. Полн. собр. соч.: В 15 т. - Т.11. - М., 1949. - С.549)