2.2. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості

Невід'ємними факторами кожної нормально функціонуючої соціальної системи є соціальний захист і соціально-економічна підтримка населення.

Соціальний захист - це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним грома­дянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за раху­нок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціаль­но уразливим верствам працездатного населення - гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріа­льну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту - це сфера життєво важливих інтересів населення, її якісні й кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави й суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту ви­конує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони за­сновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через сис­тему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгостро­кової дії, передбачені законом зобов'язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян. Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соці­альні стандарти.

Мінімальні соціальні стандарти - це установлені законодав­ством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.

Взаємопов'язані державні соціальні стандарти застосовуються у галузях оплати праці; пенсійного забезпечення; освіти; охорони здоров'я; культури; соціального обслуговування; житлово-комунального обслуговування.

Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й ак­тивні заходи. Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим, хто її потребує, тобто має адресну на­правленість. Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім'ї від втрат доходу, пов'язаних із безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищення кваліфікації.

Згідно зі статтею 46-ою Конституції України право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним соціальним страхуванням.

Соціальне страхування з економічного погляду являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збере­ження працездатності економічно активної частини населення, а в необхідних випадках - матеріального забезпечення у разі втрати працездатності, старості, втрати годувальника.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування можна класифікувати за такими видами:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві і профе­сійного захворювання, що спричиняє втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття.

Соціальному страхуванню підлягають:

- особи, які працюють на умовах трудового договору (конт­ракту) на підприємствах незалежно від форм власності і гос­подарювання;

- особи, які забезпечують себе роботою (громадяни, які ве­дуть підприємницьку діяльність, творчі працівники).

Критеріями соціального страхування є такі правові категорії: страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала обов'язковому соціальному страхуванню і виплачувала страхові внески.

Страховий ризик - це обставини, через які громадяни або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди праце­здатність і кошти до існування й потребують матеріальної під­тримки або послуг за соціальним страхуванням.

Кожен ризик може характеризуватися як імовірністю його на­стання, так і розміром завданої шкоди. Зміст ризику та встанов­лена ймовірність ризику визначають зміст і межі страхового за­хисту, покриття (або попередження) можливої шкоди.

Страховий випадок - це юридичний факт, що слугує підста­вою виникнення правовідносин на отримання матеріального за­безпечення із страхових фондів.

До страхових випадків за соціальним страхуванням відносять:

- тимчасову непрацездатність;

- вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

- інвалідність;

- досягнення пенсійного віку;

- смерть годувальника;

- безробіття;

- нещасний випадок на виробництві, професійне захворюван­ня та інші обставини, установлені законодавством.

Управління соціальним страхуванням здійснюється фондами на паритетній основі державою і страхівниками. В управлінні соціальним страхуванням беруть участь профспілки. Держава за­безпечує правові аспекти соціального страхування, а профспілки є учасниками управління як представники застрахованих осіб на принципах соціального партнерства.

Утворення страхового фонду здійснюється здебільшого за ра­хунок внутрішнього валового продукту та страхових внесків працівників і роботодавців.

Страхові внески - це такі соціальні платежі, що формуються виключно на конкретні цілі захисту від певних соціальних ризиків і не підлягають знеособленості в державних і регіональних бюджетах.

Кошти фондів соціального страхування, що утворюються шля­хом страхових внесків, не входять до Державного бюджету Украї­ни. Вони використовуються за їх цільовим призначенням і зарахо­вуються на самостійний централізований рахунок кожного фонду соціального страхування.

Основним джерелом фонду соціального страхування є внески підприємств і громадян.

Розмір внесків диференційований залежно від рівня опла­ти праці. Ставки збору установлюються законодавством. Вони річні як для кожного фонду, так і для роботодавця і працівників. Істотну частку доходів фондів соціального страхування, окрім страхових внесків, становлять асигнування із державно­го бюджету.

Кошти фондів соціального страхування витрачаються на ви­плату пенсій і допомог, відшкодування шкоди здоров'ю праців­ника у зв'язку з нещасним випадком і професійним захворюван­ням на виробництві, компенсацію заробітку й матеріальну допо­могу працівникові на випадок безробіття, на проведення оздо­ровчої роботи, санаторно-курортне обслуговування та на фінансу­вання витрат, пов'язаних з організацією управління соціальним страхуванням.

В Україні фінансування соціальних послуг і матеріального за­безпечення здійснюється за рахунок таких фондів:

- Пенсійного фонду;

- фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю;

- фонду соціального страхування від нещасних випадків;

- фонду загальнообов'язкового державного соціального стра­хування на випадок безробіття.

Згідно із законодавством кожен фонд має свій статус, наділе­ний правами юридичної особи. Органами управління фондом є правління, виконавчі дирекції, що забезпечують установлені за­конами види діяльності.

Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення.

Пенсійна система - це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, у зв'язку з інвалідністю, а також у зв'язку з втратою году­вальника.

Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непра­цездатного населення.

Медичне страхування. За цим видом страхування виплати здійснюються з метою встановлення доходу, втраченого внаслі­док тимчасової непрацездатності, а також надаються на лікуван­ня хворих. Конвенція МОП № 130 рекомендує термін виплати допомоги до 52 тижнів, розміром від 50 до 100 % доходу. У ба­гатьох країнах у межах цього страхування сплачується допомо­га у зв'язку з вагітністю і пологами. Період виплати від 5 до 9 місяців, розмір такий самий.

Соціальна допомога - це заходи, які стосуються всього насе­лення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного ха­рактеру, що надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації і потребують додаткових витрат. В Україні діють такі види надання державної соціальної до­помоги:

- цільова соціальна допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами;

- адресна допомога сім'ям із дітьми;

- адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг (запроваджено 3 травня 1995 р.) та ін.

У разі надання перших двох видів соціальної допомоги бе­реться до уваги середній подушний дохід сім'ї. Отримати допо­могу мають право ті сім'ї і особи, чиї доходи нижчі від нормати­вів. Право на щомісячну грошову допомогу на прожиття мають громадяни, які отримують пенсії, окрім дітей, котрі отримують пе­нсії в разі втрати годувальника.

Розмір грошової допомоги непрацездатним громадянам визначається як різниця між фактичним рівнем доходу та норма­тивним.

Одиноким непрацездатним громадянам надається також адре­сна допомога у натуральному вигляді (продукти харчування, одяг та взуття).

Адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг надаються тим сім'ям, витрати яких на ці цілі перевищують 15 % сукупного сімейного доходу. Допомога на випадок смерті - це одноразові виплати у разі смерті годувальника, або допомога на поховання.