1.2. Структура, типи і сегменти ринків праці

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внут­рішній ринок.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покуп­цями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відно­сини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифіка­ції робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припу­скає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, всередині якого розмі­щення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати, відбуваються згідно з адміністративними правилами і процеду­рами.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свід­чить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це на­самперед організована, офіційна частина ринку - населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто без­робітні, а також випускники державної служби професійного на­вчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з під­приємствами або з недержавними структурами працевлаштуван­ня і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на під­приємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опи­нитися без роботи з причини зниження темпів розвитку вироб­ництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і вироб­ничих взаємозв'язків.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини - цільові рин­ки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність ро­бочої сили своїми рамками.

Сегментація ринку праці передбачає поділ ринку праці на дві частини: первинний і вторинний ринки праці.

Первинний ринок характеризується тим, що на ньому присут­ні “хороші роботи”. Ознаками цього ринку є:

- стабільність зайнятості й надійності становища працівника;

- високий рівень заробітної плати;

- чітко визначені можливості для професійного росту (трудо­вої кар'єри);

- використання прогресивних технологій, що потребують ви­сокої кваліфікації працівників;

- наявність ефективних профспілок.

Вторинний ринок праці - це ринок, на якому присутні “пога­ні роботи”, що характеризуються ознаками, прямо протилежними первинним ринкам праці. Ознаками вторинного ринку є:

- велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

- низький рівень заробітної плати;

- практично відсутнє просування по службових сходинках;

- використання застарілих і трудомістких технологій;

- відсутність профспілок.

1.3. Поняття та види зайнятості

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення з метою створення суспільного продукту (національного доходу).

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалеж­ність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення”, до за­йнятого населення належать громадяни нашої країни, які прожи­вають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного ро­бочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних орга­нізаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, вклю­чаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяль­ністю, творчою діяльністю; члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

- вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в ор­ганах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

- громадяни, які служать у Збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

- особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які на­вчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціаль­них та вищих навчальних закладах;

- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебу­вають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпечен­ням діяльності посольств і місій.

Незайняте населення - це працездатні громадяни у працезда­тному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шу­кають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

Тимчасово незайняте населення - це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєст­ровані у державній службі зайнятості як ті, що шукають роботу.

Кількісну оцінку ефективної зайнятості можна характеризува­ти через систему показників:

1. Рівень зайнятості населення професійною працею. Коефіцієнт зайнятості населення професійною працею визна­чається діленням зайнятих професійною працею на загальну чи­сельність населення.

2. Рівень зайнятості факторів. Коефіцієнт працездатного населення в суспільному господарстві пов'язаний із динамікою працездат­ного населення залежно від змін демографічних і соціально економічних факторів. Він розраховується аналогічно до першого показника, тобто як відношення чисельності населення, зайня­того професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудові ресурси).

3. Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно

корисної діяльності. Коефіцієнти зайнятості навчанням, у домашньому господарстві та в інших видах суспільно-корисної діяль­ності визначаються аналогічно попереднім з метою установлення не­обхідних пропорцій у розподілі трудових ресурсів.

4. Рівень раціональної структури розподілу працівників по га­лузях і секторах економіки. Цей показник характеризує раціона­льну зайнятість і має самостійне значення. Раціональна зайня­тість являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки.

Розрізняють первинну й вторинну зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним міс­цем роботи. Якщо, крім основної роботи чи навчання, ще є додатко­ва зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини тру­дових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеці­альностями тощо. Під час їх визначення враховують: характер діяльності; соціальну належність; галузеву належність; територіальну належність; рівень урбанізації; професійно-кваліфікаційний рівень; статеву належність; віковий рівень; вид власності тощо.

Зайнятість за характером діяльності - це: робота в організаціях різних форм власності і господарювання; робота за кордоном і на спільних підприємствах; служба в армії; навчання в денних навчальних закладах; ведення домашнього господарства; індивідуальна трудова діяльність; виховання дітей у сім'ї; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством.

Зайнятість за соціальною належністю: робітники, професіонали, фахівці, технічні службовці, керівники, фермери, підприємці.

Зайнятість за галузевою належністю: у сфері матеріального виробництва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях (промисловість, сільське госпо­дарство, будівництво, на транспорті й у зв'язку тощо).

Зайнятість за територіальною належністю: в окремих регіонах,

в економічних районах.

Зайнятість за рівнем урбанізації: у міській місцевості, у сільській місцевості.

Зайнятість за формами власності: державна, приватна, колективна, змішана.

Зайнятість за особистим використанням робочого часу: повна, неповна, явна неповна, прихована неповна, часткова.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочо­го дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної осо­би або протягом неповного робочого часу або з неповною опла­тою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконст­рукцією підприємства і виявляється в низьких доходах населен­ня, неповному використанні професійної компетенції або в низь­кій продуктивності праці.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість. Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадицій­ні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість.

Зайнятість неповний робочий час - це робота в неповну ро­бочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника ро­ботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модер­нізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрак­тами. До категорії тимчасових належать працівники, які найма­ються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість - це зайнятість, яка пов'язана зі специфі­кою виробництва. Робота надається на певний період на умовах по­вного робочого часу і оформлюється відповідним контрактом.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статис­тикою.