20. Аналіз ризику, його складові.

Аналіз ризику – комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного спостереження, документального обміну та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об’єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

- метод індивідуальних оцінок;

- метод середніх величин;

- метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб’єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від’ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Використовуються також економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій та аналогій, експертиз тощо.

21.22 Контроль та фінансування ризиків

(не то але хоть шось)

Контроль за ризиком

Менеджер може скористатися методами контролю за ризиком для мінімізації збитків компанії.

Ухилення від ризику. Менеджер може спробувати повністю усунути можливість даного виду збитків. За рідкісним винятком, ухилення від ризику надзвичайно ускладнене. Виробник м'яких іграшок міг би уникнути юридичної відповідальності за можливу алергічну реакцію у дитини, лише відмовившись від виробництва таких іграшок, але в цьому випадку, природно, компанія опинилася б не при справах.

Запобігання збитків. Менеджер може спробувати зменшити (але не повністю усунути) конкретні збитки. Виробник іграшок може мінімізувати небезпеку виникнення у дітей алергічних реакцій на м'які іграшки, провівши, перш ніж почати виробництво, аналіз матеріалів, з яких вони виготовляються, а також домішок, які можуть з'явитися в процесі виробництва. Крім того, він повинен ретельно упакувати кожну іграшку, щоб усунути можливість доступу сторонніх речовин. Зазвичай в інших зонах ризику приймаються й такі заходи, як установка вогнегасників для запобігання серйозного збитку від пожежі, замків з секретом на дверях для запобігання крадіжок і контрольного обладнання для запобігання аварій.

Мінімізація втрат. Менеджер може спробувати запобігти значну частину збитків компанії. Дотримуючись всіх правила, встановлені урядом, компанія з виробництва іграшок може уникнути додаткових штрафних санкцій у разі будь-якого інциденту з її продукцією, крім тієї компенсації, яку вона буде вимушена виплатити потерпілому споживачеві. Крім цього, підтримуючи хороші відносини із споживачами, у чиїх дітей виникли алергічні реакції, і покриваючи витрати на їх лікування, компанія може зменшити розміри фінансових претензій, які вона буде змушена задовольнити.

Передача контролю за ризиком. Менеджер з управління ризиком може спробувати його позбутися, передавши іншій особі або групі осіб 1) реальнувласність або діяльність, пов'язану з ризиком, або 2) відповідальність за ризик. Фірма може продати будівлю, щоб уникнути ризику, пов'язаного з цим видом власності; або підрядник, вже взявся за якусь роботу, може найняти субпідрядника, щоб усунути ризик підвищення витрат. Такі заходи дуже нагадують ухилення від ризику. Але ризику можна також уникнути, передавши відповідальність, тобто передавши сам ризик. Орендар може переконати домовласника взяти на себе відповідальність за будь-яку шкоду, заподіяну його власності. Або виробник може покласти відповідальність за будь-яке пошкодження його продукції, після того як вона пішла з заводу, на роздрібне підприємство. Ідея передачі ризику закладено також в техніці фінансування ризику, про яку йде мова нижче.

1.2. Фінансування ризиків

Менеджер використовує методи фінансування ризику для відшкодування (з найменшими витратами) збитків, які несе компанія, незважаючи на її зусилля щодо контролю за ризиком.

Прийняття ризику. Менеджер може віддати перевагу відшкодування збитків за рахунок коштів самої компанії. Щоб покрити непередбачені збитки, багато компаній беруть кошти з поточних доходів або створюють фонд для екстраординарних обставин. Деякі фірми створюють свої власні компанії по загальному страхуванню відповідальності.

Фактично програми різних фірм з прийняття ризику будуються приблизно за однією схемою. Можна вдатися до самострахування за рахунок резервного фонду, щорічно вносячи в нього певну суму на покриття можливих збитків. Однак прийняття ризику на основі самострахування істотно відрізняється від повної незахищеності (відсутності резервних фондів). Невелика компанія практично не здатна відкласти достатньо грошей, щоб покрити збитки від катастроф. Коли приходить біда, компанії, які не можуть купити страховку, змушені брати в борг, щоб покрити збитки, інакше вони будуть витіснені з бізнесу.

Передача ризику. Менеджер може віддати перевагу покриття збитків за рахунок коштів, отриманих із зовнішніх джерел. Купуючи страховку, компанії передають ризик страховій фірмі, яка готова платити за певні види збитків. За ці послуги страхова компанія отримує гонорар, який називається страховою премією.

Для кваліфікованого управління ризиком майже завжди необхідне поєднання принаймні одного методу контролю за ризиком з хоча б одним з методів фінансування ризику.