10. Суть та характеристика принципу страхування: франшиза. Її види.

Франшиза – це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самост­рахування зі страхуванням. Застосовувати франшизу зацікавлені й стра­ховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відпові­дальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити пре­вентивних заходів, іцоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

▪ Умовна франшиза – засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищив розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує франшизу.

Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні (напр., правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги, але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності).

▪ Безумовна франшиза – свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.

Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об’єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.

11.Суть та характеристика принципів страхування: «суброгація» та «контрибуція»

Суброгація — це передача страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Якщо страхувальник на відшкодування збитків отримує кошти з іншого джерела, то він повинен повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Цей принцип не дає можливості страхувальникам застраховувати одне й те саме майно кілька разів з метою наживи.

12.Суть та характеристика принципів страхування: співстрахування і перестрахування.

Згідно закону України "Про страхування" перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) Цедент (перестрахувальник) – страховик, що передає за плату частину прийнятого за договором зі страхувальником ризику на перестрахування іншому страховикові. Цесія – процес передання застрахованого ризику в перестрахування. Цесіонер – особа, якій передається право власності. У страхуванні цесіонер – страхова компанія, що приймає ризик у перестрахування. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з пере страховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Для розуміння суті перестрахування необхідно розкрити його функції: 1. Обмеження ризику, тобто з передачею страховиком частини ризику перестраховику ризик, який зобов’язаний нести сам перестраховик, скорочується до розміру, котрий він готовий і може нести з врахуванням своїх фінансових можливостей. 2. Зростання відповідальності страховиків, тобто перестрахування дає можливість прийому більшої кількості ризиків, ніж при використанні власних коштів дрібними та середніми страховими компаніями. 3. Заміна власного капіталу страховика чужим, тобто певне співвідношення обсягу страхових операцій та власного капіталу обумовлюється економічною доцільністю. 4. Надання прямому страховику комплексу різноманітних послуг: консультації, оцінка ризиків для страховиків і їх тарифікація, оформлення угод, розрахункові операції, попередження збитків. Співстрахування є нескладною операцією і тому історично воно виникло раніше перестрахування. Співстрахування – це страхування одного і того ж об’єкта кількома страховиками на однакових умовах. При співстрахуванні укладається єдиний договір, котрий підписується усіма спів страховиками. Кожен з них бере на свою відповідальність частину страхової суми, отримує таку ж частку страхової премії і в такій же частці виплачує страхове відшкодування. Кожне з учасників співстрахувальної операції несе відповідальність перед страхувальником і безпосередньо йому виплачує страхове відшкодування. Таким чином, за суттю співстрахування є пропорційним страхуванням одного об’єкта кількома страховиками. Перевагою співстрахування є його простота, котра не вимагає здійснення складних розрахунків, недоліком – одночасна робота страхувальника з кількома страховиками, а також необхідність страховиків узгоджувати свої дії, особливо при укладенні договору. Тому в практиці страхової діяльності співстрахування застосовується рідко.