85. Необхідність, сутність та принципи перестрахування

Згідно закону України "Про страхування" перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика)

Цедент (перестрахувальник) – страховик, що передає за плату частину прийнятого за договором зі страхувальником ризику на перестрахування іншому страховикові. Цесія – процес передання застрахованого ризику в перестрахування. Цесіонер – особа, якій передається право власності. У страхуванні цесіонер – страхова компанія, що приймає ризик у перестрахування. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з пере страховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перестрахування здійснюється перестрахувальником з метою захисту себе від втрат, які він може понести.

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов'язаний виплатити цементу відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язаний повідомляти страховика до укладення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

86. Співстрахування і механізм його застосування

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

При співстрахуванні, страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою.

Перевагою співстрахування є його простота, котра не вимагає здійснення складних розрахунків, недоліком – одночасна робота страхувальника з кількома страховиками, а також необхідність страховиків узгоджувати свої дії, особливо при укладенні договору. Тому в практиці страхової діяльності співстрахування застосовується рідко.