4. Господарство первісних племен на території України

Територія України була заселена із найдавніших часів. Первісні люди з'явилися тут ще в період палеліту понад 1 млн. років тому. Вони селилися в основному на півдні сучасної України і жили невеликими групами, постійно переміщуючись з місця на місце в пошуках їжі. На території сучасної України виявлено чимало слідів їхньої діяльності — стійбища Королеве, Рокосове у Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївна у Донбасі, Кіїк-Коба в Криму тощо.

Епоха мезоліту (середнього кам'яного віку) на території України тривала з IX до VI тис. до н. е. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму.

Епоха неоліту охоплювала в Україні VI—ІV тис. до н. е. На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип’яті та інших рік виявлено близько 500 неолітичних поселень.

Енеоліт (мідно-кам’яний вік), який у межах України датується IV—III тис. до н. е. У цей час з’являються перші металеві вироби — мідні та золоті. Відтворююче господарство стає домінуючим. Основними заняттями людей були — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак виникає колісний транспорт. Формується система обміну.

Провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор’я, ця культура розвивалася протягом IV—III тис. до н. е, і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву вона отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойною поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура утворилася на основі давніших автохтонних (з гр. — місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам’яток Трипільської культури, згрупованих переважно у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев’яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це родові або племінні тривалі поселення, що налічували кілька десятків садиб. Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га., які налічували понад 2000 жител. Тут уже була квартальна забудова, багато будинків мали навіть три поверхи. Фактично — це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.

Залізний вік в Україні пов’язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов’янськими культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Населення, що проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти із сусідніми стародавніми цивілізаціями.

У ранній залізний період в Україні виокремлюється кілька культур, серед яких важливе значення Пшеворська, Зарубинецька і Черняхівська. Вони належать до І ст. до н. е. — VII ст. н. е. Удосконалювалися знаряддя праці, розвивалися сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура у III—IV ст. н. е. зумовила появу одного з перших могутніх праукраїнських утворень – Антського державного об’єднання.

Мінілексикон

Суспільний поділ праці – якісна диференціація трудової діяльності у процесі розвитку суспільства, яка приводить до відокремлення і співіснування різних її видів. Поділ праці є одним з факторів підвищення продуктивності праці. Він характеризується двома сторонами: спеціалізацією та кооперацією праці.

Крупний суспільний поділ праці – виділення основних галузей економіки.

Перший крупний суспільний поділ праці – виділення землеробства та скотарства.

Другий крупний суспільний поділ праці – виділення ремесла у самостійну галузь.

Неолітична революція – перехід від привласнюю чого до відтворювального типу господарства.

Східне рабство – тип рабства, який склався на Стародавньому Сході. Для нього характерний патріархальний характер. Основною продуктивною силою залишались вільні люди. Раби виконували домашню роботу, по становищу прирівнювались майже до членів сім’ї: знаходилися під захистом голови сім’ї — патріарха. Основним джерелом рабства були борги.

Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е. ).

5. Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції.

6. Особливості та фактори розвитку господарства Риму.

7. Розвиток економічної думки античного світу.

8. Економічний розвиток східнослов'янських племен та його особливості.

1. Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції

В І тис. до н.е. центри господарського життя поступово переміщуються на Європейське побережжя Середземного моря. Одним із таких центрів стає Стародавня Греція. Прискоренню розвитку господарств Греції сприяло вигідне географічне положення. Численні бухти позитивно впливали на розвиток морської торгівлі. Природні багатства, теплий клімат дозволяли успішно займатись сільським господарством. Проте гориста місцевість не давала у достатній кількості земель для ведення сільського господарства, тому основними галузями економіки Греції стає ремесло і торгівля. Уперше в історії міські види діяльності набувають більшого значення ніж сільські, місто починає панувати над селом.

Гірська місцевість, напівострівне та острівне розташування породило відособленість грецьких общин. Кожна община існувала у якості міста – поліса. Кожен поліс являв собою окрему державу. Тому, на відміну від східних держав, Греція не була єдиною державою, а представлена союзами держав-полісів. Формування полісів відбувається у VIII – VI ст. до н.е. У цей період греки активно освоюють середземноморське і чорноморське узбережжя, будуючи на ньому свої колонії, які сприяли розвитку торгових зв’язків. Основними статтями експорту були оливки, оливкове масло, виноград, вино, кераміка. Імпортували в основному зерно, невільників.

Розвиток торгівлі сприяв виникненню грошей і значному розвитку грошового обігу. Використовувались золоті, срібні монети. Існувало лихварство.

Рабовласницька система в Греції сформувалась протягом V – IV ст. до н.е. Раби стали основною продуктивною силою і використовувались в усіх галузях господарства. На раба перестали дивитись як на члена сім’ї. Він став річчю, власністю господаря і втратив права особи. Його можна було продати, покарати, вбити. рабство в Греції набуло класичного характеру.

В 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. – Рим.