2. Сутність та особливості процесу первісного нагромадження у провідних країнах світу. Мануфактурне виробництво

Розвиток товарних відносин, розширення ринків збуту сприяли поширенню такої організаційної форми виробництва як мануфактура. Мануфактура – підприємство на якому ще використовується ручна, реміснича техніка виробництва, проте уже запроваджено поділ праці. Це робило виробництво більш ефективним, сприяло підвищенню продуктивності праці й збільшенню обсягів виробництва. Хоча перші мануфактури з’являються ще у XІV столітті, тепер вони перетворюються на основну форму організації промислового виробництва. XVI – XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурний період розвитку промисловості. Мануфактура стала передумовою переходу до крупного машинного виробництва.

Існували два типи мануфактур: розсіяна (децентралізована) і централізована. Централізована утвердилась у XVII ст. Вперше мануфактури виникають в суконному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямках:

• торговий капітал підпорядковував виробництво;

• виробник ставав і підприємцем і купцем.

Розвиток торгівлі і промисловості створив передумови індустріалізації сільського господарства. Вони формувалися у трьох основних напрямках: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної земельної ренти на капіталістичну, зростання товарності.

Значну роль в процесі генези індустріального суспільства відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 - 1609 р.р.), Англії (1640 - 1650), Північній Америці (1775 - 1783 р.р.); Франції (1789 - 1794 р.р.)

XVI - XVIII ст. - період завершення становлення національних ринків, їх поширення та зміцнення.

На початку XVIII ст. центром світової торгівлі став Антверпен. З кінця XVI ст. його наступником став Амстердам. З 30-х рр. XVIII ст. перше місце в міжнародній торгівлі посіла Великобританія.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовували векселі, вдосконалилися товарні біржі, зародилася страхова справа.

У XVIII ст. в світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 р. був створений Англійський банк. Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Практикувалися примусові позики у населення. Розвивалася податкова система. Застосовувалися прямі й непрямі податки.

Усі ці процеси: географічні відкриття і утворення колоніальної системи; зростання масштабів міжнародної торгівлі і перетворення її на світову; розвиток фінансових операцій та мануфактурного виробництва; буржуазні революції та зміна політичного устрою сприяли процесу первісного нагромадження капіталу в Європі. Розвиток капіталізму потребує двох умов: концентрації засобів виробництва в руках окремих людей та наявності вільної робочої сили.

3. Меркантилізм

Першою течією в економічній науці став меркантилізм. Меркантилізм відображав погляди нової суспільної сили – буржуазії. Проте та обставина, що в той період розвиненим був торговий і фінансовий капітал, а промисловий знаходився в зародковому стані обумовила характерні риси і особливості меркантилізму:

1. Основним об’єктом дослідження меркантилісти вважали сферу обігу. Це дало назву самій течії. Меркантилізм походить від італійського mercante – торговець, купець.

2. Багатство суспільства вони ототожнювали з грошима, золотом та сріблом, а основним джерелом і сферою де створюється багатство вважали торгівлю. Виробництво ж розглядалось як передумова для створення багатства. В цьому полягала відмінність меркантилізму від попередньої економічної думки.

3. Внутрішня торгівля не збільшує кількість золота в країні, а лише передає їх із рук в руки. Тому джерелом багатства меркантилісти вважали зовнішню торгівлю.

4. Оскільки джерелом багатства є зовнішня торгівля, то її баланс повинен бути активним. Держава повинна стимулювати експорт та обмежувати імпорт здійснюючи протекціоністську політику.

5. Аналогічно до своїх попередників, меркантилісти давали рекомендації по раціональній організації та веденні господарської діяльності. Проте, на відміну від них звертались не до проблем окремого господарства, а розглядали усю економіку країни як єдине велике домогосподарство. Такий стиль мислення демонструє макроекономічний підхід, характерний для меркантилізму.

6. Меркантилізм відображав процес зміцнення національних держав, тому для нього характерне звернення до національного, суспільного інтересу. Це відобразилось і в назві нової науки, яку ввів в оборот меркантиліст Антуан Монкретьєн „політична економія” (від грецького politike – мистецтво управління державою та oikonomia – управління домашнім господарством).

7. Політичну економію меркантилісти розуміли як науку про торговий баланс, а її головним завданням було – „багато продавати – мало купувати”. В великій мірі меркантилізм розвивається як теорія державного регулювання.

Меркантилісти внесли значний вклад в розвиток економічного аналізу. Вони приділили увагу конкурентоспроможності національних товарів та впливу на неї витрат виробництва й насамперед заробітної плати. В дусі свого часу вони вважали, що для зменшення витрат потрібно зводити зарплату до мінімуму. Населення повинно бути численним і бідним, оскільки вважалось, що бідний люд схильний до байдиків й лише злидні можуть заставити його працювати. Меркантилісти приділили увагу важливості для економічного розвитку платоспроможного попиту й вказали на негативний вплив на нього заощаджень, які вилучають гроші з обігу. В XVIІІ ст. деякі меркантилісти звертають увагу на те, що бідність населення негативно впливає на платоспроможний попит, а отже гальмує економічний розвиток.