- •2.6. Інтерметаліди
- •2.7. Залишковий аустеніт
- •3. Вплив легування на процеси аустенітизації при нагріванні
- •3.1. Механізми аустенітизації легованих сталей
- •3.1.1. Початкова неу поряд кована структура
- •3.1.2. Початкова упорядкована структура
- •3.2. Розчинення карбідів і нітридів в аустеніті
- •3.3. Ріст зерна аустеніту при нагріванні
- •3.4. Вплив розміру зерна на властивості легованих сталей
- •4. Вплив легування на перетворення переохолодженого аустеніту
- •4.1. Стійкість переохолодженого аустеніту
- •4.2. Перлітне перетворення
- •4.4. Мартенситне перетворення в легованих сталях
- •5. Вплив легуючих елементів на процеси відпустки загартованих сталей
- •5.1. Розпад мартенситу
- •5.2. Утворення і коагуляція спеціальних карбідів
- •5.3. Розпад залишкового аустеніту
- •5.4. Повернення і рекристалізація
- •5.5. Дисперсійне зміцнення
- •5.6. Відпускна крихкість сталі
4.2. Перлітне перетворення
У легованих сталях перлітне перетворення складається з наступних компонентів:
поліморфне перетворення у→α;
дифузійний перерозподіл вуглецю і легуючих елементів;
утворення спеціальних карбідів і ферито-цементитної суміші (перліту).
Від типу легуючих елементів і їхньої кількості в переохолодженому аустеніті залежить швидкість окремих етапів перлітного перетворення і кінетика процесу в цілому.
Поліморфне перетворення γ→α при малому переохолодженні нижче критичних крапок відбувається шляхом неупорядкованого (нормального) зсуву атомів.
При
мартенситному перетворенні спостерігається
зсувний упорядкований механізм
Швидкість у—>а перетворення сильно сповільнюється при легуванні Сг+Ni, ще більш гальмується при легуванні Сг+Ni+Мо.
Механізм уповільнення зв'язаний з підвищенням енергії активації процесу самодифузії заліза і, отже, з посиленням зв'язку атомів заліза, вуглецю і легуючих елементів в аустеніті.
У результаті перерозподілу атомів вуглецю і легуючих елементів між фазами (феритом і карбідами) відбувається карбідоутворення: виділення спеціальних карбідів і цементиту.
При наявності в сталі сильних карбідоутворюючих елементів схема розпаду аустеніту й утворення карбідів виглядає в такий спосіб.
Утворення спеціальних карбідів в аустеніті до початку γ→α перетворення порозумівається зменшенням розчинності легуючих елементів і вуглецю в аустеніті при зниженні температури.
Карбіди, що виділилися на різних стадіях охолодження, мають різну форму і місце розташування в структурі:
- карбіди, що виділилися безпосередньо з переохолодженого аустеніту, розташовуються по границях зерен і дефектам кристалічних ґрат у виді ланцюжка карбідів (фіг.23а);
- карбіди, що виділилися з пересиченого нерівновагого ферита, можуть бути безперервними і переривчастими; вони розташовуються як усередині зерна (безперервні), так і направленно від границі зерна всередину (переривчасті або нитковидні) (фіг.23б);
карбіди, що виділилися з фериту евтектоіду, розташовуються між пластинами цементиту (фіг.23в).
Фіг.23. Схеми розташування карбідів у структурі стали
У деяких сталях, наприклад, хромистих, крім утворення карбідів безпосередньо у твердому розчині має місце зародження «in situ» («на місці»). У цьому випадку карбід зароджується на раніше утвореному карбіді того ж легуючого елемента, але має склад іншого типу. Таке можливо, якщо кристалічні грати карбідів двох типів можуть трансформуватися без утворення між собою границі. Наприклад, (Fе,Сг)зС→(Fе,Сг)7С3 або (Fе,Сг)7С3→(Fе,Сг)23С6.
Некарбідоутворюючі елементи (Ni,Со,Sі) участі в утворенні карбідів не приймають. Вони звичайно входять до складу цементиту в кількості, рівній їх змістові в сталі. Вони можуть впливати на термодинамічну активність інших елементів.
Тому що легуючі елементи мають коефіцієнт дифузії на 4-5 порядків нижче, ніж вуглець, то процес перерозподілу елементів і карбідоутворення лімітується рухливістю легуючих елементів. Тому виділення карбідів зі зниженням температури швидко сповільнюється і після 600-500°С уже практично не проходить.
Таким чином, перлітне перетворення в легованих сталях контролюється швидкостями поліморфного у—>а перетворення і дифузійного перерозподілу легуючих елементів між вихідним твердим розчином і новими фазами, тобто утворенням карбідів.
Утворення спеціальних карбідів при перлітному перетворенні дуже впливає на властивості сталей з ферито-карбідною структурою (конструкційні сталі в гарячекатаному стані або після гартування в центрі виробу).
4.3. Проміжне перетворення у легованих сталях
Як відомо з прослуханих раніше курсів, бейнитне перетворення зветься проміжним, тому що має риси як дифузійного, так і бездифузійного перетворень.
Воно протікає при температурах, коли дифузійна рухливість вуглецю ще значна, а рухливість атомів легуючих елементів і заліза - дуже низька.
Проміжне (бейнитне) перетворення включає:
дифузійний перерозподіл вуглецю в аустеніті;
бездифузійний γ→α перехід;
карбідоутворення.
Бейнитне перетворення має наступні особливості:
- наявність інкубаційного періоду;
- неповне перетворення аустеніту і збереження визначеної кількості залишкового аустеніту.
Між перлітним і проміжним перетвореннями можна установити границю -температуру Бн.
Вплив легування на бейнитне перетворення слабкіше, ніж на перлітне. Деякі легуючі елементи, наприклад Sі і Сг, гальмують процеси перетворення у всьому інтервалі температур. Інші, наприклад Мі або Мп, гальмують лише високотемпературні процеси, а при більш низьких температурах аустеніт перетворюється цілком.
На схемах (фіг. 24) показаний вплив легуючих елементів на основні характеристики процесу бейнитного перетворення для сталей з 1%С.
Фіг. 24. Вплив легуючих елементів на величину інкубаційного
періоду (а), температуру мінімальної стійкості аустеніту (б) і максимальну швидкість бейнитного перетворення (в)
Видно, що Мn і Сг збільшують інкубаційний період і інтенсивно знижують температуру мінімальної стійкості аустеніту і швидкість перетворення.
У деяких сталях проміжне перетворення може накладатися на перлітне (у низьколегованих сталях) або на мартенситне (у складнолегованих сталях).
Основні етапи бейнитного перетворення в легованих сталях:
- дифузійний перерозподіл вуглецю в аустеніті;
- мартенситне перетворення γ→α, на збіднених вуглецем ділянках, тому що температура крапки Мн зростає при зниженні змісту вуглецю в аустеніті;
- виділення карбідів із залишкового аустеніту або пересиченої α -фази.
Чим вище температура проміжного перетворення, тим вище зміст вуглецю в залишковому аустеніті і, навпаки, чим нижче температура бейнитного перетворення, тим вище зміст вуглецю в α -фазі.
Звідси, при підвищених температурах відбувається виділення карбідів з γ-фази, при низьких - з α-фази. Імовірність виділення карбідів зі збагаченого аустеніту зростає при збільшенні змісту в сталі С, Sі, Мn,Сг і Мі.
Нагадати! Структура продуктів проміжного перетворення - бейнит. Верхній бейнит має пір'ясту структуру, нижній бейнит - голчаста структура (подібна низьковідпущенному мартенситові). У низьковуглецевих легованих сталях можливе утворення верхнього бейнита у виді зернистої структури.
Механічні властивості стали істотно залежать від типу продуктів проміжного перетворення:
верхній бейнит, як правило, має несприятливе сполучення механічних властивостей і схильність до крихкого руйнування;
нижній бейнит має високий комплекс механічних властивостей, часто переважаючі властивості загартованих і відпущених сталей.
