Методи податкового прогнозування і планування
У більшості класифікаційних схем методи прогнозування поділяють на три основні класи:
1) експертний (ґрунтується на попередньому зборі інформації (анкетування, інтерв´ювання, опитування) та її обробці, а також на судженнях експертів щодо поставленої проблеми);
2) екстраполяція (вивчення попереднього розвитку об´єкта і перенесення закономірностей його розвитку в минулому і сьогоденні на майбутнє);
3) моделювання (дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об´єкта щодо очікуваних чи намічених змін у його стані)..
Робота фіскальних органів щодо планування податкових надходжень має починатися з оцінки можливого впливу різних факторів на обсяги очікуваних податкових надходжень. Для цього доцільно використовувати методи, відомі в теорії статистики та економічного аналізу під назвою методи елімінування. Ці методи, за наявності інформації про фактичні (очікувані) та базові показники, дають змогу розрахувати вплив окремих факторів на результативний показник. До цих методів відносять:
— метод ланцюгових підстановок;
— метод абсолютних різниць;
— метод відносних різниць;
— метод скоригованого показника.
"Прогнозування тенденцій" — це техніка, що цілком покладається на час як єдину визначальну змінну. Техніка тенденцій залежить від щорічних змін у змінній попереднього року (наприклад, джерело доходу). Техніка тенденцій передбачає, що рівень зростання у майбутньому році буде таким самим, як і в останні роки. Це припущення може бути більш реалістичним, якщо зміни та їх вплив виміряні точніше.
Метод тенденцій — надійний інструмент для прогнозування доходів, які не занадто чутливі до економічних умов.
"Визначальні прогнози" використовують для прогнозування не час, а інші фактори. Ці фактори можуть включати зміни в населенні, споживачах соціальних послуг чи інші соціальні й економічні змінні, які безпосередньо впливають на доходи. Найбільш поширені визначальні прогнози базуються на попередньо визначеній формулі для розрахунку прогнозованих доходів.
Регресійний та кореляційний аналізи дають змогу врахувати вплив кількох змінних на доходи шляхом визначення незалежних змінних, що найбільш прийнятні для відповідних даних. Ці змінні можуть використовуватися для прогнозування майбутніх змін джерела доходу, пов´язаних з економікою (наприклад, податок з доходів фізичних осіб).
Кореляційний аналіз посідає провідне місце у визначенні щільності зв´язку між факторними та результативними показниками, що не перебувають у функціональній залежності.
До статистичних методів прийняття рішень у плануванні та прогнозуванні податкових надходжень методів відносять теорію ігор і теорію масового обслуговування.
Теорія масового обслуговування — це розділ теорії імовірності, який вивчає потоки вимог щодо обслуговування, які висуваються до системи з обмеженими пропускними властивостями. Метою дослідження є раціональний вибір структури системи і власне процесу обслуговування, які б забезпечили мінімізацію часу очікування та середньої довжини черги.
Інтерполяція та апроксимація даних — методи вирішення широкого кола завдань статистичного оцінювання, які є надзвичайно ефективними у плануванні. Інтерполяція (від лат. interpolatio — оновлення, зміна) передбачає знаходження приблизного чи точного значення якоїсь величини за вже відомими окремими значеннями цієї самої чи іншої, пов´язаної з нею величини. Апроксимація (від лат. арргохіто — наближуюсь) передбачає заміну одних математичних величин іншими, в тому чи іншому сенсі близьких до вихідної.
Детерміновані методи досліджень операцій — це перш за все лінійне і нелінійне програмування. Ці методи застосовуються тоді, коли відомо багато взаємозв´язаних змінних і потрібно знайти оптимальне рішення. Одним із варіантів можливих застосувань цих методів є вибір оптимального завантаження податкових інспекторів, мінімізації професійної міграції податкових працівників тощо.
У вітчизняній практиці податкового прогнозування і планування широко застосовуються методи експертних оцінок, які ґрунтуються на використанні експертної інформації. Вони допомагають встановити ступінь складності й актуальності проблеми, визначити основні цілі та критерії, виявити важливі фактори і взаємозв´язок між ними, вибрати найкращі альтернативи. Відомі два підходи для використання праці експертів: індивідуальні та групові оцінки.
Метод індивідуальних оцінок (або погодження оцінок) полягає в тому, що кожний експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім за допомогою певного прийому дані оцінки об´єднуються в одну загальну. Індивідуальні експертні оцінки можуть бути представлені у вигляді оцінок за допомогою інтерв´ю або аналітичних записок.
Групові або колективні методи експертизи засновані на спільній роботі експертів і отриманні сумарної оцінки від групи спеціалістів в цілому. Найбільш відомим методом колективної експертної оцінки є метод "Дельфі", розроблений у США. Він ґрунтується на виявленні узгодженої оцінки експертної групи шляхом їх автономного опитування в декілька турів та повідомленням експертам результатів попереднього туру з метою додаткового обґрунтування оцінки експертів у наступному турі.
Методи експертних оцінок дають змогу максимально використовувати уміння спеціалістів оцінювати перспективу, яке формується внаслідок поєднання фахових знань і професійного досвіду. Однак, саме через значну роль, яку відіграють в експертних методах особистість експерта, його компетентність і досвід, одержані у такий спосіб прогнози мають більшою чи меншою мірою суб´єктивний характер. Тож завжди є ймовірність помилок, пов´язаних з унікальністю особистості й досвіду експерта.