3. Види витрат, короткострокові та довгострокові витрати підприємства.

Для виробництва товарів і послуг підприємства здійснюють багато різноманітних витрат, використовуючи різні виробничі фактори. Одні із цих витрат йдуть на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, інші – на придбання засобів праці, найм праці (робочої сили) тощо.

Усі підприємства (фірми) прагнуть бути ефективними виробниками. Для цього вони обирають такі методи виробництва (таку технологію виробництва), які є ефективними як з технічної, так і з економічної точок зору.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу виробництва визначеної кількості продукції із меншими витратами виробничих факторів.

Думка, що міститься у цьому визначенні, дуже проста: виробничі ресурси (фактори) повинні витрачатись якомога раціональніше, не розтрачуватись даремно. Саме тут найбільш рельєфно проявля­ється рідкісність виробничих ресурсів, необхідність правильного економічного вибору, здійснюваного фірмою, для раціональнішого ведення господарства.

Проте, поряд із технологічною, виокремлюють й економічну ефективність виробництва.

Економічно ефективний спосіб виробництва – це такий спосіб виробництва визначеного обсягу продукту, за якого мінімізується альтернативна вартість використаних видів ресурсів (витрат виробництва).

Коли йдеться про альтернативну вартість витрат, мається на увазі вартість надлишку використаних ресурсів (у порівнянні з іншими способами виробництва).

Витрати підприємства мають альтернативний характер.

По-перше, можна використовувати різні комбінації використання ресурсів при виробництві певного продукту, обираючи оптимальну, а по-друге, одні і ті ж виробничі фактори (активи підприємства) можуть застосовуватись для створення різних продуктів або різних за кількістю їх комбінацій, що пов’язано з економічним вибором фірми.

Економічний вибір (вибір виду продукту або комбінації різних продуктів за використання одних і тих же обмежених ресурсів) визначається економічною ефективністю виробництва з урахуванням виробничих можливостей даної фірми, що втілюється у кривій виробничих можливостей (кривій трансформації).

Вибір підприємством виду продукту для виробництва при застосу­ванні обмежених або рідкісних ресурсів означає неможливість випуску іншого, тобто альтернативно­го продукту. Витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливості створення альтернативних товарів і послуг.

Витрати будь-якого виробничого фактора, обраного для виробни­цтва продукту, що дорівнюють його вартості, або цінності, за найкра­щого з усіх можливих способів використання, називають економічними або зумовленими витратами.

Розглядаючи витрати з точки зору окремої фірми, можна виявити, що вони поділяються на зовнішні та внутрішні. Як перші, так і другі витрати фірми є економічними, або зумовленими.

Тепер, зумовлені (економічні) витрати можна уявити виплатами, які фірма зобов’язана здійснити, або доходами, якими фірма зобов’язана забезпечити постачальників ресурсів (факторів виробництва) для того, щоб відвернути їх застосування в альтернативних виробництвах. Ось ці виплати і можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам (іншим фірмам).

Вони репрезентують плату за ресурси постачальникам праці, сировини, матеріалів, палива, енергії, транспорту тощо, якщо ці постачальники не належать до числа власників даної фірми, тобто є зовнішніми.

Проте фірма може використовувати і внутрішні ресурси, що належать їй самій. Із концепції зумовлених витрат випливає такий висновок: незалежно від того чи є даний фактор виробництва власністю підприємства чи ні, визначений спосіб використання цього фактору пов’язаний із певними витратами.

Витрати власних і самостійно використовуваних факторів виробництва (виробничих активів) відображають внутрішні витрати фірми. Це – неоплачені витрати (вони не набувають цінового виразу).

З точки зору підприємства, внутрішні витрати дорівнюють грошовим виплатам, які могли б утворювати дохід при наданні власних ресурсів іншим підприємствам, якби вони не використовувались самостійно.

Якщо певне підприємство розмістило своє виробництво у двох спорудах: перший цех є його власністю, а другий – взятий в оренду, то орендна плата, яку сплачує підприємство – це зовнішні витрати. Водночас, якби воно здавало в оренду свій цех, то мало б відповідний щомісячний рентний дохід. Але оскільки підприємство використовує свою власність самостійно, то воно втрачає ймовірний дохід, несучи, таким чином, внутрішні витрати, що дорівнюють втраченому доходу за найкращих із усіх можливих умов оренди.

Внутрішні неоплачені витрати з’являються і тоді, коли фірма застосовує власний грошовий капітал (грошові активи), жертвуючи процентом, який можна було б отримати, віддавши цей капітал в позику; власну працю і підприємницький хист, відмовляючись від доходу, який могла б мати, запропонувавши на вигідніших умовах ці ресурси іншим.

Щоб утримати власні ресурси від альтернативного застосування на інших фірмах, потрібно забезпечити їх економічну ефективність. Зокрема, щоб утримати такий ресурс, як підприємницький хист, в межах даного підприємства, потрібна мінімальна плата, яка називається нормальним прибутком.

Нормальний прибуток – це дохід на власну підприємницьку діяльність.

Нормальний прибуток включається до складу внутрішніх витрат фірми.

Отже, витратами вважають усі платежі підприємства – зовнішні та внутрішні, – які необхідні для того, щоб залучити і утримати виробничі ресурси – закуплені та власні – в межах даного підприємства.

У зв’язку із існуванням зовнішніх витрат, розрізняють дві форми прибутку фірми: економічний і бухгалтерський.

Бухгалтерський прибуток – це грошова виручка фірми від продажу виробленої продукції за відрахуванням зовнішніх витрат1. Економічний прибуток – це загальна виручка за відрахуванням усіх витрат фірми (зовнішніх і внутрішніх, включаючи і нормальний прибуток підприємця).

Бухгалтерський прибуток

Загальна грошова виручка

Зовнішні витрати

= _

Економічний прибуток

Загальна грошова виручка

Зовнішні і внутрішні витрати

= –

Якщо сума грошових надходжень перевищить економічні витрати фірми, то залишок накопичується у формі економічного прибутку, який називають також чистим прибутком фірми. При цьому сума зовнішніх і внутрішніх витрат фірми визначає обсяг зумовлених витрат на усі ре­сурси.

Отже, усі витрати підприємства можна розглядати в аспекті економічних витрат (усі зумовлені витрати – зовнішні та внутрішні) і бухгал­терських витрат (усі зовнішні грошові виплати фірми).

Бухгалтерські витрати завжди оплачені фірмою, тобто – це грошові витрати, а економічні (зумовлені) витрати можуть бути й неоплаченими у частині, яка утворюється внутрішніми витратами.

Витрати, які фірма чи галузь несе при виробництві визначеного об­сягу продукції, залежать від можливості змін у кількості залучених у виро­бництво ресурсів. Одні ресурси можна наростити відносно легко, зокрема, закупивши більше сировини, матеріалів, палива і енергії; і найнявши більше працівників. Зробити це можна швидко, за короткий відрізок часу. Залучення інших ресурсів вимагає значно більших витрат часу. Скажімо, зміна виробничих потужностей підприємства шляхом будівництва чи придбання до­даткових виробничих площ, обладнання і техніки потребує значно більшо­го часу, ніж зміна режиму роботи підприємства із збільшенням кількості змін, чисельності працюючих, обсягу додатково закуплених сировини і енергії.

У зв’язку з цим, сучасна економічна наука вбачає суттєву різницю між короткостроковим (коротким) і довгостроковим (тривалим) пері­одами в діяльності підприємства.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни усіх факторів виробництва під впливом зміни умов господарювання (ринкової кон’юнктури). Короткостроковий період – це такий відрізок часу, протягом якого фірма не встигає змінити деякі свої виробничі ресурси (активи).

Можливості економічного вибору фірм блоковані у короткому періоді внаслідок того, що деякі види активів є фіксованими і не можуть швидко змінитись навіть у випадку, коли змінюється їх вартість (ринкова ціна). З іншого боку, у тривалому періоді фірма повністю здійснює усі необхідні зміни у своїх активах, реагуючи, насамперед, на зміну цін на виробничі ресурси, товари і послуги. Маючи достатньо часу, фірма може змінити використовувані способи виробництва, тобто змінити свої виробничі можливості. Тому у короткому періоді виробничі можливості фірми (кількість застосованих виробничих ресурсів, або активів) завжди постійні (фіксовані), а у три­валому періоді – змінні (плинні).

Важливо наголосити, що короткий і тривалий періоди розрізняються швидше концептуально, ніж за відрізками часу. До того ж, час, за який відбуваються зміни усіх видів виробничих витрат, дуже відрізняється за галузями. Наприклад, у легкій і харчовій галузях зміна виробничих можливостей фірм може відбуватись дуже швидко. Протя­гом короткого періоду будь-яка фірма може змінити обсяг виробництва, поєднуючи незмінні, фіксовані ресурси (основні активи) із змінними (оборотними активами).

Специфіка тривалого періоду діяльності фірми полягає у тому, що усі без виключення виробничі фактори, які вона застосовує, стають змін­ними, тобто у довгостроковому періоді фірма встигає внести зміни в усі свої виробничі ресурси (як в оборотні, так і в основні активи).

Таким чином, структура витрат підприємства багато у чому визнача­ється відмінностями між коротким і тривалим періодами його діяльності. Вона зумовлює різницю між постійними і змінними факторами виробництва у короткому періоді, що проявляється в існуванні постійних і змінних витрат підприємства (у тривалому періоді усі витрати підприємства стають змінними).

Прийшов час з’ясувати природу витрат підприємства у короткому періоді його діяльності. Як уже відомо, у цьому періоді витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати – це витрати підприємства, які у короткому періоді не змінюються і у випадку обсягу виробництва є фіксованими. Вони відображають витрати постійних (фіксованих) факторів виробництва.

До постійних витрат підприємства можна віднести:

• альтернативну вартість основного капіталу;

• амортизаційні відрахування:

• рентні та процентні виплати фірми;

• позику;

• податки у державний і місцевий бюджети:

• витрати на охорону майна фірми і на догляд за обладнанням (навіть, якщо воно не експлуатується);

• заробітну плату управлінського апарату фірми;

• заробітну плату допоміжного персоналу тощо.

Змінні витрати – це витрати підприємства, які залежать від обсягів виробництва. Вони відображають витрати змінних виробничих факторів.

Витрати змінних виробничих ресурсів змінюються водночас із зміною обсягу виробництва.

До цих витрат фірми можна віднести:

• заробітну плату найманих працівників основного виробництва;

• вартість комплектуючих, сировини і матеріалів (предметів праці);

• вартість палива і енергії (тобто частини засобів праці);

• транспортні витрати тощо.

Загальна сума постійних і змінних витрат складає валові (сукупні) витрати підприємства.

Валові витрати підприємства

ТС

Постійні витрати підприємства

FC

Змінні витрати підприємства

VC

= +

Важливе значення для аналізу діяльності підприємства мають його середні витрати – середні валові, постійні та змінні витрати.

Середні витрати – це витрати підприємства у розрахунку на одиницю випущеного продукту.

Отже, середні витрати обчислюються таким чином:

Поряд із середніми витратами обчислюють і граничні витрати підприємства.

Граничні витрати – це витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту фірми. Граничні витрати відображають приріст сукупних витрат підприємства при випуску кожної додаткової одиниці продукції.

В короткому періоді граничні витрати підприємства дорівнюють приросту змінних витрат на кожну додаткову одиницю продукту, якщо припускається, що постійні витрати не змінюються. Отже, граничні витрати, за цієї умови, повністю визначаються зміною змінних витрат.

Довгостроковий період відрізняється від короткострокового можливістю фірми вільно маніпулювати усіма виробничими факторами. Це означає, що усі витрати фірми стають змінними. У той час, як кількість виробничих приміщень та споруд фірми не можуть бути зміненими у короткому періоді, у довгому періоді фірма може побудувати чи орендувати додаткові виробничі площі, встановити саме ту техніку, що їй потрібна. Інакше кажучи, фірма може наростити обсяг виробництва з новим характером витрат.