Глава 12. РИНОК ПРАЦІ І ЗАРОБІТНА ПЛАТА

•Ринок праці, його суть та історичні умови виникнення. Робоча сила як товар. Теорія людського капіталу. •Економічна рівновага та моделі ринку праці. •Методи дослідження і способи регулювання зайнятості. •Заробітна плата як форма факторного доходу. Суть, форми і системи заробітної плати. •Номінальна, реальна, мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум.

Виробництво товарів та послуг здійснюється завдяки застосуванню його факторів (чинників), до яких відносять працю, капітал (засоби виробництва), природні ресурси і такий особливий вид праці як підприємницька діяльність. Кожен із них одночасно є фактором витрат і ресурсом, що приносить їх власникам відповідний дохід: праця – заробітну плату, капітал – процент і прибуток, природні ресурси (земля) – ренту, підприємницькі здібності – підприємницький дохід (нормальний прибуток). Усі перераховані доходи називаються факторними. Вони утворюються після розподілу створеної вартості (продукту) власниками виробничих факторів.

Аналіз починається із теми ринку праці (робочої сили) і такого факторного доходу, як заробітна плата.

Ринок праці – ключовий елемент ринкової економічної системи. З’ясування принципів його функціонування, рівноваги, виявлення механізмів руху має неабияке теоретичне і практичне значення.

1. Ринок праці, суть, умови виникнення. Робоча сила як товар. Теорія людського капіталу

Ринок праці є складовим елементом ринку ресурсів, до якого, окрім ринку праці, відносять ринки капіталів і природних ресурсів.

Особливістю ринку ресурсів є те, що ціни та по­пит на них залежать від цін і попиту на споживчі товари і послуги. Фірми можуть закупити лише ті виробничі ресурси, використання яких дозволяє виробляти такі товари споживчого ринку, на які є попит. Саме тому попит на фактори виробництва є похідним від попиту на кінцеві (споживчі) товари і послуги.

Для виробництва товарів і послуг необхідно вирішити важливу суспільну проблему – поєднання засобів виробництва і власне праці у єдиному процесі. Засоби праці, предмети праці і процес праці – невід’ємні мо­менти процесу виробництва. Вони перебувають у такій взаємозалежності, коли відсутність будь-якого із них означає неможливість самого процесу виробництва.

Ринок праці – це, перш за все, найважливіший елемент, особлива підсистема загальної структури ринку.

Він виділяється із загальної ринкової структури саме тому, що тут існує особливий об’єкт купівлі-продажу. Купують і продають не саму людину, а її працю¹.

Праця – це процес впливу людини на речовину і сили природи з метою перетворення їх у життєві блага.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є власне праця.

На даному ринку взаємодіють також особливі суб’єкти купівлі-продажу, існує специфічний характер взаємозв’язку між ними, особливий спосіб використання незвичайного товару – праці (робочої сили), особливі методи і способи його оцінки.

Якщо, зокрема, на споживчому ринку продавець і покупець здійснили угоду купівлі-продажу товару і розійшлися, можливо назавжди, не цікавлячись подальшою долею один одного, то на ринку праці покупець і продавець цього специфічного товару не розлучаються до закінчення угоди. Працеємець (продавець робочої сили) віддає свою працю поступово, а працедавець (покупець робочої сили) контролює працю першого.

Ринок праці є специфічною соціально-економічною системою виконання важливих організаційних, економічних, соціальних функцій. Це проявляється у наступному:

1) ринок праці – місце, де працівник може знайти собі роботу у відповідності з власними здібностями, а підприємець – підібрати собі працівника, який би за своїми фахом, кваліфікацією, здоров’ям, фі­зичними і моральними якостями відповідав вимогам фірми;

2) ринок праці – економічна форма визначення витрат працедавців на придбання праці і розміру доходів найманих працівників;

3) ринок праці формує не тільки ціну праці, але й відображає процес її зростання чи зменшення під впливом певних причин;

4) ринок праці визначає пропорції між кількістю робочих місць і кількістю працівників, які мають бажання отримати роботу, тобто певний рівень безробіття (зайнятості);

5) ринок праці виконує функцію перерозподілу робочої сили між галузями економіки, окремими підприємствами у зв’язку із структурними змінами сфери виробництва, банкрутством одних підприємств і появою нових;

6) ринок праці визначає, працівників якого фаху і якої кваліфікації повинна формувати система підготовки і перепідготовки трудових ресурсів, у якому напрямку, коли і як вона повинна вносити необхідні зміни.

Ринок праці створює специфічний механізм саморегулювання з такими основними структурними елементами:

• попит на працю;

• пропозиція праці;

• ціна праці (заробітна плата);

• конкуренція працеємців (за найбільш вигідні умови праці та її оплати);

• конкуренція працедавців (за найм найбільш кваліфікованих і сумлінних працівників).

Через зазначені елементи економічного механізму ринку праці вирішується доля кожної людини щодо таких важливих моментів, як відповідність фахового рівня працівника змісту і характеру його роботи, рівня оплати праці, її умов, перспективи професійного зростання і підвищення рівня життя.

У процесі формування ринкової структури виникають і розвиваються елементи інфраструктури ринку праці, до яких відносять такі: закони і нормативні акти, що регламентують функціонування ринку праці; колективні договори і індивідуальні угоди про найм; арбітражні органи; професійні спілки і союзи підприємців різних галузей; служби зайнятості і працевлаштування (біржі праці); мережа фондів і кас взаємодопомоги; система професійної орієнтації; система регулювання рівня заробітної плати та інших трудових доходів; система міграції робочої сили та її відтворення.

Ринок праці виник разом із формуванням ринкової економічної системи. Для перетворення праці (робочої сили) в товар потрібен ряд загальних умов, до яких відносять такі:

• носій робочої сили (праці) повинен бути юридично вільною особою, щоб реально розпоряджатись робочою силою (ця умова реалізувалась повністю лише після відміни кріпосного права);

• носій робочої сили (праці) повинен бути позбавленим засобів праці, що змушує його продавати свою працю (ця умова реалізувалась після обезземелення селянства);

• на ринку праці повинні з’явитись покупці праці (робочої сили).

Перша умова визначає можливість продажу праці (робочої сили) самим її власником, друга – матеріальну необхідність у цьому, а третя – реальну можливість купівлі запропонованої праці на ринку.

Довгий час для характеристики людського економічного ресурсу використовувалось поняття робочої сили і праці. Нині широкого “вжитку” набуває поняття людського капіталу. Якщо раніше економічні ресурси розмежовувались на капітал (засоби виробництва), робочу силу та землю, то тепер виділяється два види капіталу: фізичний (засоби виробництва) та людський (набуті знання, вміння, навички, досвід, фізичні здібності).

Можна виділити такі основні положення концепцій людського капіталу:

1) людські здібності до праці є капіталом тому, що вони – джерело майбутніх доходів, заробітків, задоволень.

2) людський капітал є невід’ємною складовою людини.

З) людський капітал є подібним до речового капіталу. Ця подібність визначається такими основними обставинами: а) щоб набути якості капіталу людина повинна пройти певну “шліфовку”; б) об’єктивно відбувається процес зростання витрат на формування робочої сили; в) праця перетворюється на людський капітал.

4) використання людського капіталу регулюється і контролюється безпосередньо його власником.

5) формування людського капіталу здійснюється за рахунок інвестицій, зокрема, витрат на освіту, професійно-кваліфікаційну підготовку, охорону здоров’я, набуття людиною фізичної сили, гнучкості, психологічної орієнтації на процес праці, необхідність отримання доходу, забезпечення себе і своєї сім'ї якісним життям.

Суб’єктами ринку праці виступають працеємці (носії робочої сили), з одного боку, і працедавці (наймачі праці) – з іншого.

Працедавець і працеємець зустрічаються на ринку, маючи спільні і протилежні інтереси. Спільність інтересів полягає в тому, що працедавець має намір задовольнити свою потребу у виконанні певної роботи, а працеємець – потребу в доході. Протилежність інтересів виникає з приводу розміру заробітної плати, з одного боку, і тривалості робочого дня, інтенсивності і змісту, умов праці, режиму роботи – з іншого.

Угода між працедавцем і працеємцем є формою подолання протилежних і реалізації спільних інтересів.

Виходячи з проведеного аналізу, ринок праці можна визначити як сукупність економічних відносин між його суб’єктами з приводу найму робочої сили та її використання у виробництві.