18. Методологічна функція філософії

Методологічна функція полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною. Ця функція відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію реалізації людських ідеалів, формуючи принципи їх досягнення, філософія тим самим виконує методологічну роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати потрібний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання й фіксуються як система соціальне апробованих правил, нормативів пізнання й діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої передусім є філософське осмислення принципів організації й регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини. Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а й охоплює весь рівень методології людської діяльності.

19. Матеріалізм як теорія пояснення буття

Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним.

20. Філософія Аристотеля

Аристотель займався систематизацією та узагальненням усіх наукових праць своєї епохи. Його доробок становить приблизно 150 праць (“Про душу”, “Про первинну філософію”, “Нікомадова етика”).

Філософія за Аристотелем поділяється на 3 частини: теоретичну, практичну та творчу.

Аристотель піддає критиці ідеалістичне вчення Платона. Саме йому приписують афоризм: ”Платон мені друг, але істина - дорожча“.

Аристотель обґрунтовує реальність існування буття, де існує загальне, і яке може бути пізнане. Світ за ним – це сукупність множин субстанцій, кожна з яких є нерозривною єдністю матерії і форми. Він коливався між матеріалізмом і ідеалізмом. Завдяки йому в науковий обіг було введено такі категорії: матерія, форма, рух, простір, час, якість, кількість.

Натуралістичну філософську картину світу він будує за допомогою 4 субстанцій: повітря, вода, вогонь, земля, але обов’язковим є п’ятий елемент – Божий ефір (небо і зірки).

Аристотель є засновником елементарної логіки.

Він виділяв чотири змісти буття:

1. “буття в собі”, що описується категоріями (кількість, відношення, дія);

2. буття потенції вирішує проблема розрізнення руху;

3. буття акциденції – випадкові види буття;

4. буття як істина – належить до людського інтелекту.

Його філософська спадщина характеризується систематизмом та енциклопедичним осягненням проблеми.