2.Призначення і види фарбування.

Вже з давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно-художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку-пігменту і плівкоутворювальної речовини — в'яжучого. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в'яжучого поділяють на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер'єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів). Залежно від в'яжучого, яке використовують для приготування водних фарб, водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.

До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують для захисту металевих конструкцій від корозії, дерев'яні — від гниття, а обштукатурені — від впливу вологи і незначних механічних пошкоджень, оскільки пофарбована штукатурка у зовнішньому шарі стає більш міцною і водонепроникною. Крім того, неводні фарбування застосовують з декоративною і санітарно-гігієнічною метою. Неводні фарбові плівки легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами, легше підтримувати чистоту (лікарні, школи, магазини, дошкільні дитячі заклади тощо).

Захисні властивості лакофарбового покриття залежать від механічних і хімічних властивостей твердої плівки, а також від адгезії її, тобто від здатності міцно з'єднуватись з пофарбованою поверхнею. Якщо механічні і хімічні властивості плівки залежать в основному від властивостей плівкоутворювальної речовини, яка була використана в даній фарбі, а такі речовини випускаються відповідно до технічних умов, то адгезія плівки залежить від здатності поверхні з'єднуватись з певною фарбою, тобто одна і та сама фарба на одній поверхні буде міцно утримуватись, а на іншій — ні.

Сила зчеплення лакофарбової плівки з поверхнею залежить від механічного зчеплення, хімічної взаємодії між ними і дії електростатичних сил. Міцне механічне зчеплення фарбової плівки і поверхні створюється на пористих поверхнях. Під час фарбування такої поверхні рідка фарба заходить у пори, дрібні щілини і капіляри її і після тверднення фарбова плівка, що утворилась, міцно з'єднується з нею. Тому адгезія плівки на таких матеріалах, як чавун, деревина, штукатурка, картон, плити ДСП, дуже висока.

При хімічній взаємодії плівкоутворювача з матеріалом поверхні також збільшується сила зчеплення плівки. Це спостерігається при фарбуванні бетону і цегли силікатними фарбами, пластмасових деталей — синтетичними фарбами тощо. Збільшується адгезія також під дією електростатичних сил, викликаних тим, що фарбова плівка і поверхня, яка фарбується, заряджені протилежними зарядами статичної електрики. А, як відомо, протилежно заряджені частинки взаємно притягуються. Від величини зарядів і буде залежати міцність зчеплення плівки з поверхнею.

Великого значення набуває довговічність фарбового покриття. Чим довше зберігається плівка на поверхні, тим менше коштів витрачається на обслуговування і догляд за будинком під час його експлуатації. Проте фарбові покриття з часом старіють, і, щоб захистити конструкції будинку від руйнування, їх знову фарбують. Старіння, тобто поступове руйнування лакофарбового покриття, в основному залежить від одночасної дії на плівку кисню, повітря, світла, теплоти і води. Кожен з цих факторів окремо може тією чи іншою мірою впливати на довговічність покриття, зменшуючи строк його експлуатації.

Фарбові плівки руйнуються також під дією електричного струму і ультразвуку. Для встановлення причин старіння плівок треба врахувати дію цих факторів у комплексі. Стійкість фарбових плівок в атмосферних умовах в 10—50 разів менша, ніж у приміщеннях, бо тут на плівку впливають кисень, повітря, ультрафіолетове проміння, вода і часта зміна температури. Під дією температури (понад 200 .250 °С) також спостерігається руйнування фарбових плівок.

Щоб збільшити строки експлуатації пофарбованих поверхонь, для фарбування слід застосовувати фарби, які утворюють довговічні атмосферостійкі плівки (перхлорвінілові, пентафталеві, силікатні тощо), а також ретельно підготовлювати поверхню під фарбування. Міцність зчеплення плівки залежить також від якості підготовки поверхні, в першу чергу очищення її від іржі, плям кіптяви і мінеральних масел, пилу тощо.

Залежно від якості малярні фарбування поділяють на прості, поліпшені і високоякісні. Просте фарбування застосовують під час опорядження будинків III класу, деяких промислових і тимчасових будівель, а також підсобних приміщень в різних будинках. Поліпшене фарбування застосовують здебільшого в будинках II класу, а високоякісне— І класу (театри, музеї, палаци тощо).

Альфрейні опорядження поверхонь (аерографічний розпис, тупування, оздоблення під шовк, декоративний камінь, деревину тощо) виконують лише по високоякісних фарбуваннях. Прості альфрейні опорядження (накатування рисунків валиками, витягування фільонок, виконання рисунків за простими трафаретами) можна виконувати по простих і поліпшених фарбуваннях.

7

3. Підготовка поверхонь під фарбування водними сумішами.

Водними сумішами фарбують обштукатурені, бетонні,гіпсокартонні, цегляні або дерев"яні поверхні. Кількість операцій, які потрібно виконати при підготовці поверхні, залежить від категорії фарбування (просте, поліпшене тощо), а також від виду фарбування і матеріалу поверхні. Для кожної категорії встановлено певні операції, які слід обов"язково викону­вати під час підготовки поверхонь.

Якість фарбування залежить також від якості самих поверхонь. Іноді можна правильно і високоякісно підготу­вати і пофарбувати поверхню, а через деякий час фарбова плівка порушиться, наприклад, якщо фарбують вологі поверхні. Тому маляр повинен починати роботу тільки тоді, коли поверхні готові до опоряджувальних робіт, тобто відповідають технічним вимогам.

Розгляньмо основні технічні вимоги, що ставляться до приміщень і поверхонь, призначених для фарбування.

До початку малярних робіт у приміщенні треба закін­чити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму, а також натягування шнура відкритої елект­ропроводки. Особливо важливо закінчити роботи, пов"язані з монтажем центрального опалення, водопрово­ду, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. На фасадах будинків мають бути закінчені роботи з влаштування зливів, а в панельні будинках — опоряджені і розшиті шви між панелями. У приміщенні встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), стругані дерев"яні перего­родки; настеляють чисті дощаті або паркетні (неопоряджені) підлоги; закріплюють наличники і склять вікна.

Перш за все необхідно закласти шви в місцях стиків ГКЛ. Не дивлячись на те, що існують шпаклівки, що дозволяють закладати стики без використання серпянки, зазвичай для цього застосовується шпаклівка з серпянкой. Це дозволяє зміцнити, армувати місце з'єднання. Яку краще вибрати шпаклівку? Вибір звичайно великий, але подивимось, що буде відбуватися надалі. 1 варіант, береться звичайна дешева шпаклівка. Еластичність нульова, а гіпсокартон все-таки має таку властивість, як прогинатися, якщо на нього натиснути, а саме - притулитися до перегородки. Прогин незначний, але з часом шпаклівка все-таки починає руйнуватися, що буде згодом помітно навіть при наклеєних шпалерах. 2 варіант, береться шпаклівка з великою кількістю полімеру, що робить її в деякій мірі еластичною, але головне - те, що вона сама по собі не така тендітна за рахунок полімеру. Ця шпаклівка подорожче, припустимо разу на 2. Але чи багато її треба на стики!? Так що не дивлячись на гадану дорожнечу, Ваші витрати все одно невеликі і є гарантія того, що шпаклівка триматиметься достатньо довго. Як же закласти шов? Перш за все берете шпаклівку і промазуєте шпателем стик ГКЛ. Після цього знову шпателем вдавлює серпянку в нанесену шпаклівку. Тут варто обмовитися, що перед нанесенням шпаклівок, не готових до застосування (сухих), необхідно спочатку прогрунтовать поверхню. Готові шпаклівки попереднього грунтування як правило не вимагають. Далі все залежить від того, що Ви хочете отримати. Шпалери можна клеїти відразу, та й фарбувати загалом. Однак, якщо Ви хочете домогтися якісного фарбування, всю поверхню необхідно шпаклювати. Причому найкращий вибір - імпортна фінішна шпаклівка. Тут справа в тому, що розмір зерна у таких шпаклівок менше 100 мікрон, тобто Ви можете наносити шар помітно менше 1 мм, шпаклівка буде практично прозорою. Це пов'язано з тим, що в обшем - то в нормальному будівництві спочатку ідеально готують стіни наприклад штукатуркою, а потім наносять тоненький шар якісної шпаклівки. В цілому це виходить дешевше, ніж закладати дірки дешевшою шпаклівкою, навіть вітчизняної. Ну а якщо тепер повернутися до ГКЛ, то у нього поверхня досить рівна. Тепер, після такої подготокі можна спокійно грунтувати і фарбувати. Якщо ще взяти гарну фарбу, а це варто зробити, тому що Ви спочатку вирішили зробити добре, то творіння Ваших рук служитиме Вам стільки часу, поки колір не набридне. У цьому випадку просто перефарбувати поверхню.

9

4.Інструмент для малярних робіт.

Для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують різні машини і механізми. Проте деякі підготовчі операції (зокрема, розрізування щілин, підмазування їх, підготовку та фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо) виконують вручну.

Наведемо коротку характеристику інструментів, які застосовують для виконання цих робіт.

Сталевий шпатель (рис. 1, а) призначений для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпаклівки на обштукатурені, дерев"яні та металеві поверхні. Він може бути з дерев"яною або металевою ручкою. Виготовляють шпатель з пружної листової сталі.

Дерев"яним шпателем (рис. 1, б) наносять перший шар суцільної шпаклівки на обштукатурену поверхню. Його можна застосовувати для нанесення вапняно-гіпсового розчину безпіскової накривки. Для підвищення продуктивності праці найкраще користуватись шпателем завширшки 150—200 мм. Після закінчення роботи набряклий від води шпатель чим-небудь притискують, щоб він не пожолобився після висихання.

Рис. 1. Шпателі:

а — сталевий, б — дерев"яний

Рис. 2. Шпатель з гумовим лезом

Шпатель з гумовим лезом застосовують для нанесення шпаклівки на різні поверхні і розрівнювання її після нанесення маховою щіткою або механізованим способом Робочу частину шпателя (лезо) завширшки 90—100 мм виготовляють з еластичної гуми, яку затискують в дерев"яній або пластмасовій ручці. За формою він такий самий, як і сталевий.

Для підвищення продуктивності праці застосовують більший за розміром шпатель завширшки 200—250 мм (рис. 2).

На невеликі профільні частини поверхонь (віконні рами, плінтуси, двері тощо) наносять шпаклівку гумовими пластинками різних розмірів (залежно від ширини профільної поверхні) або спеціальними шпателями з гумовими профільованими наконечниками. Такий шпатель виготовляють з еластичної гуми за профілем деталей, що застосовують на даному будівельному об"єкті.

Рис. 3. Гумовий півтерок

Рис 40 Ніж металевий

Рис. 5. Скребачки металеві

Гумовий півтерок (рис. 3) призначений для нанесення і розрівнювання першого шару суцільної шпаклівки, а також безпіскової накривки. Порівняно з металевим або дерев"яним шпателем застосування гумового півтерка підвищує продуктивність праці у 1,5—2 рази.

Металевий ніж (рис. 4) з дерев"яною ручкою використовують для розрізування щілин на обштукатуреній поверхні.

Металевими скребачками (рис. 5) різної форми знімають старі клейові і олійні плівки.

Рис. 6. Інструменти для очищення металевих поверхонь:

а — радіаторів опалення, б— рівних поверхонь

Рис. 7. Пристрій для згладжений поверхні

Сталеві щітки та їжаки (рис. 6) застосовують для знімання іржі та окалини з металевої поверхні. Виготовляють їх із сталевого дроту.

Пристрій для згладження поверхні (рис. 7) призначений для чищення і згладження обштукатурених поверхонь від крапель розчину і зернин піску. Для згладження використовують природний камінь (твердий пісковик), кусок деревини або білої силікатної цегли, з яких виготовляють бруски у вигляді паралелепіпедів. Для зручності в роботі брусок затискують в обойму пристрою.

Сталевою гладилкою (рис. 8) наносять та згладжують шар безпіскової накривки. Гладилку виготовляють з інструментальної сталі завтовшки 1,0—1,5 мм.

Дерев"яну терку застосовують для чищення, перетирання і розрівнювання підмазаних обштукатурених поверхонь (див. рис. 8, а).

Рогожна щітка (рис. 9, а) призначена для змочування поверхні водою, розмивання старої клейової плівки і нанесення водних ґрунтовок на поверхні. Рогожну щітку до початку роботи треба міцно перев"язати, щоб скоротити робочу довжину її волокон, і насадити на дерев"яний держак. Вручну фарбують поверхні щітками, виготовленими з волосіні або м"якої свинячої щетини. Вони бувають різних форм і розмірів. Розмір щітки вибирають залежно від поверхні, яку фарбують. Поверхні фарбують також валиками.

Рис. 8 Сталева гладилка

Рис. 9. Щітки:

а — рогожна, б ...........

— махова, в — ручник, г — плоска

Махова щітка типу KM (рис. 9, б) забезпечує високу продуктивність праці при фарбуванні великих площ. Махові щітки діаметром 60 або 65 мм виготовляють з волосіні. Для фарбування стелі та верхніх ділянок стін з підлоти махову щітку насаджують на дерев"яний держак завдовжки 80—100 см.

ЩІтки-ручники типу КР (рис. 9, в) застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхонь водними або олійними сумішами, їх виготовляють різних діаметрів (25, 30, 35, 40, 45, 50, 55 мм) з волосіні. Для зручності в роботі волость ручника слід перев"язувати шпагатом.

Ручники, в яких волосінь прикріплена до дерев"яної ручки клеєм, розмокають під час роботи з водними сумішами або при зберіганні їх у воді після фарбування олійними сумішами. Тому до початку роботи новим ручником рекомендується розсунути волосінь, залити всередину трохи олійного лаку і дати їй висохнути. Шар олійного лаку не пустить воду всередину дерев"яної обойми і захистить щітку від розмокання клею та випадання волосіні.

Щітки плоскі типу КП (рис. 9, г) застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхні (вікон, дверей тощо), а також оздоблення пофарбованих поверхонь під цінні породи деревини і каменю. Щітки виготовляють різної ширини (35, 40, 50, 60, 75 або 100 мм) з волосіні. Плоскі щітки перед початком роботи шпагатом не перев"язують.

Рис. 10. Щітка-макловиця

Щітка-макловиця типу КМА (рис. 10) призначена для ґрунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих площах. Робочу частину щітки виготовляють з волосіні завдовжки 10—12 см. По периметру її робочої частини до волосіні добавляють щетину, щоб щітка стала пружнішою і волосінь не заламувалась під час роботи. При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність праці маляра.

До початку роботи з маховою щіткою або ручником її перев"язують шпагатом так, щоб на 2/3 скоротити довжину волосіні. Це роблять у такій послідовності (рис. 11). Невеликий відрізок шпагату накладають навколо волосіні щітки у вигляді петлі 1 і зав"язують його навколо ручки під обоймою 2. Беруть великий відрізок шпагату, на одному кінці якого роблять петлю у вигляді морського вузла 3 і надівають її на волосінь щітки 4. З короткого кінця шпагату роблять другу петлю 5, притискують її уздовж волосіні і обв"язують щітку довгим кінцем шпагату, накладаючи витки один біля одного на потрібну довжину волосіні 6 і 7. Короткий кінець шпагату протягують крізь першу петлю, а довгий — крізь другу і зав"язують їх на ручці під обоймою 8.

Рис. 11. Перев’язування щітки шпагатом

Рис. 12. Тимчасове зберігання щіток у відрі з водою:

Замість шпагату щітку можна перев"язати шматком тканини. Для цього з бавовняної тканини відрізують стрічку, ширина якої дорівнює подвійній довжині волосіні щітки. Обмотують щітку тканиною і перев"язують її шпагатом на потрібній відстані від обойми. Верхню частину тканини відгортають до суміщення її з другою частиною і на ручці перев"язують їх шпагатом.

Щоб подовжити строк придатності щіток, після роботи водними сумішами їх слід промити в чистій воді, витерти і висушити. Щітки, в яких волосінь посаджена на клею в дерев"яну ручку, при тривалих перервах у роботі всихають, тому перед роботою їх варто намочувати у воді.

Після роботи олійними сумішами щітку треба промити в розчиннику: скипидарі, бензині або гасі. Часте миття щіток у розчиннику погіршує якість волосіні, тому під час коротких перерв у роботі їх зберігають у воді. При цьому не варто опускати щітку на дно посудини з водою, оскільки волосінь згинатиметься (рис. 12, а), її треба підв"язувати шпагатом в посудині так, щоб була змочена тільки волосінь (рис. 12, б). З цією метою можна користуватись також спеціальними затискачами (рис. 13). Такі щітки розміщують уздовж стінок посудини.

17

5.Технологія виконання .

У статті розглянуто один із способів захисту поверхні ГКП від передчасного старіння - фарбування лакофарбовими матеріалами. Зокрема представлений найбільш поширений вид фарб ЛФМ - на основі водної акрилової дисперсії. Акрилові ЛФМ характеризуються екологічною безпекою і високими експлуатаційними якостями.

Термін служби та експлуатаційні властивості лакофарбового покриття залежать не тільки від якості фарби, але і від підготовки поверхні , дотримання технологій нанесення. Тому розглянемо докладно всі стадії забарвлення.