3. Вивчення соціальних позицій, ролей та

діяльності злочинців.

Існує чотири підходи до визначення та розуміння соціальних ролей:

1. Поведінка людини залежить від позицій, які вона займає в суспільстві. Це нормативне розуміння соціальної ролі.

Саме соціальна позиція – своєрідний вузол зв’язків у соціальних відношеннях, а роль – зміст вимог, що пред’являються до особи, яка займає цю позицію.

2. Роль – це спонтанна, вільна поведінка особи, що обумовлена її індивідуальними особливостями.

3. Роль – це зміст очікування інших людей та соціальних груп відносно того, як себе буде вести людина, яка займає певну позицію.

4. Роль – це продукт взаємодії соціальних факторів та внутрішнього світу людини.

В кримінології доцільно виходити із нормативного розуміння ролі.

Таким чином, соціальна позиція – це комплекс відносин у соціальному середовищі (системі). Кожній соціальній позиції відповідає сценарій ролі, що одночасно контролюється на три групи суб’єктів:

а) державу та її офіційні приписи (закони, підзаконні акти);

б) суспільство та не правові соціальні норми (моральні, етичні);

в) неофіційні суспільні структури (сім’я, групи співробітників тощо) та неписаних правил поведінки, соціальні очікування. Сюди ж відносяться і злочинні формування з їх своєрідними нормами поведінки та соціальними очікуваннями.

Розрізняють такі типи ролей:

- роль як сукупність нормативних приписів, що відповідають даній позиції;

- роль як розуміння особою того, що від неї вимагається і що вона має намір виконувати;

- фактичне виконання ролі в конкретних умовах місця та часу.

Кримінологічно значимими є такі соціально-ролеві ситуації:

1. Людина не займає багатьох соціальних позицій, які б дозволили їй ознайомитись з нормами держави “великого суспільства”, тобто суспільства з високим рівнем суспільної та індивідуальної правової психології, національної гідності, поваги до народу, його історії, і вести себе у відповідності вимогами права та моралі.

2. Особа займає одночасно позиції, які пов’язані з суперечливими вимогами, нормами поведінки, тобто у наявності конфлікт соціальних позицій та ролей (закон забороняє укриття злочинів від обліку, а керівництво органів міліції вимагає це робити).

3. Громадянин займає такі позиції, які прямо диктують протиправну, злочинну поведінку (член злочинної групи тощо).

4. Відсутність наслідування ролей та позицій, у результаті чого відзначається готовність особи дотримуватись правових норм у відповідній соціальній позиції (халатність, порушення правил охорони праці тощо).

5. Особа займає одні соціальні позиції, а орієнтується на інші (незаконне збагачення, хабарництво, т.д.).

6. Конфлікт вже виконаних та таких, які очікуються у майбутньому ролей (конфлікт реального та очікуваного).

В динамічному аспекті зустрічаються:

а) пряма послідовність соціальних позицій і ролей, які породжуються у певних взаємодіях злочину поведінки;

б) суттєве негативне поглиблення змісту соціальних ролей, коли вони із норм, що суперечили тільки вимогам моралі, перетворились у норми, які суперечать вимогам закону;

в) погіршення процесу нормального формування та нормальної життєдіяльності особи, через наявність чи відсутність у минулому певних соціальних ролей та позицій.

При аналізі діяльності осіб, які вчиняють злочини, враховуються такі обставини:

1) фактична поведінка осіб, що не відповідає змісту ролі;

2) особистість являє собою певну цілісність при всій багатоманітності її позицій та ролей, в діяльності вона проявляє себе саму у цій цілісності;

3) діяльність чинить на особу обережний вплив (обережний тому, що особа є вільною у своїй діяльності до того часу, поки не чинить злочину), при цьому, важливо чи не схвалюється поведінка, закріплення цієї поведінки взагалі та її результатів у свідомості особи. У цьому аспекті кримінологічно значимою є проблема безкарності частини злочинців, баланс досягнень та втрат злочинця у результаті протиправної діяльності.

Під час вивчення діяльності особи важливо знати такі моменти:

- чи є злочинне діяння ізольованим актом чи воно – кільце в ланцюгу певної системи вчинків;

- у якій сфері життя вчиняються злочини;

- чи є злочинна поведінка стрибком від норм до злочину, чи вона являє собою результат ескалації антигромадської поведінки. При цьому, виявляють факт:

а) порушень вимог, що відповідають нормальним для людини певного віку соціальним позиціям;

б) аморальних, але таких, що не суперечать праву вчинків;

в) протиправних поступків незлочинного характеру (адміністративних, дисциплінарних, т.д.).

Вивчення системи вчинків особистості, її діяльності у цілому допомагає виявити певні стереотипи поведінки, що стали для неї звичними способами реагування на ті чи інші обставини.

4. Потреби та мотиви злочинної діяльності.

Потреби – джерело інтелектуальної активності та поведінки людини. Вони відображають і його природні властивості (елементарні та природні потреби: в їжі, одягу, т.п.). При цьому вони завжди “соціально відтінені”, тобто мають чисто соціальні характеристики, що сформувались у суспільстві.

В науці виділяються такі види детермінації потреб:

- природні;

- матеріальні;

- духовні.

Потреби та їх прояви аналізуються в різних сферах життєдіяльності людини. Потреби проявляються в діяльності, формуються та корегуються в ній. Особливо гостро вже сформовані потреби дають знати про себе в умовах обмеженої можливості чи неможливості їх задоволення.

Потреби та інтереси досить сильно впливають на мотиваційну сферу особистості. Під нею розуміється вся сукупність мотивів, які формуються і розвиваються на протязі її життя.

Як відзначає професор В.В. Луньов, “Мотиваційна сфера є “центром” внутрішньої структури особистості, яка інтегрує її активність”. Цією позицією він заперечує в науці так званий “біхевіорський” підхід, який практично виключає суб’єктивний фактор з процесу причинності злочинної поведінки та обумовлює характер цієї поведінки виключно зовнішніми впливами н людину. Як відомо в науці, одне і те ж середовище, впливаючи на осіб та групи осіб з різними характеристиками потреб, інтересів та інших характеристик свідомості, на практиці обумовлює різні результати.

Є типи осіб, які активно перетворюють або “нелюдські” обставини, або “людські” у самому високому змісті цього слова (цивілізовані, ті що грунтуються на законі), але такі, що не влаштовують їх у силу позиції крайнього егоїзму, безмежного бажання до особистого збагачення, влади, популярності тощо.

Історія знала Нерона, Герострата і т.п. Вони є якимись пртотипами ряду і нині існують типів злочинців, які здатні активно створювати специфічні ситуації, варіанти їх взаємодії з соціальним середовищем (російський Чикотило, український Онопрієнко, т.д.).

Отже, в основі злочинної поведінки лежать певні спонукальні мотиви.

У науці виділяють такі їх види:

1) суспільно-політичні: управління державою, участь у політичному житті;

2) соціально-економічні:

- задоволення абсолютних, тобто найнеобхідніших, життєво важливих потреб;

- задоволення “відносних потреб”, що виникають в умовах соціально-економічної диференціації населення та порівняння людьми свого становища зі становищем оточуючих;

- досягнення свого ідеалу – деякого матеріального стандарту чи соціального статусу, на які зорієнтована дана особа;

3) насильницько-егоїстичні (агресивні у фізичному та психологічних планах):

- абсолютизація ідеї самоствердження, реалізація у будь-яких формах потреб та інтересів, що вже в особи є;

- самоствердження у тих формах, які можливі для особи в конкретних ситуаціях ( фізична розправа з особою, яка образила тощо);

4) легковажно-безвідповідальні:

- відсутність потреби та зацікавленості звіряти свої вчинки з існуючими нормами поведінки, законом;

- вибірковий характер загально слухняної поведінки (наприклад, лише в умовах суворого зовнішнього контролю або у спілкуванні з тими, хто має реальну владу).

Ці мотиви у злочинній поведінці та злочинності, як показує практика та наука, можуть проявлятись у різних сполученнях.

5. Ціннісно-нормативні характеристики свідомості особистості.

Передусім йдеться про ціннісні орієнтації – глибинні особистісні

характеристики, які вказують на найбільш значимі для особистості об’єкти, що цінуються нею.

Загальну класифікацію реакцій поведінки особистості на підставі орієнтацій обгрунтував соціолог Ядов В.А., який пов’язував їх з проблемними життєвими ситуаціями.

Кримінологічні дослідження особистості злочинця показали, що в системі ціннісних орієнтацій у них найвищі місця посідають індивідуально-плановоегоїстичні. При цьому найвищими цінностями для особи є власне матеріальне благополуччя, створення для цього найбільш сприятливих умов.

Категорії моралі та етики і похідні від них поняття (добро і зло, порядність і підлість тощо), мають кримінологічне значення.

Кримінологічні дослідження фіксують:

а) суттєві прогалини у моральній свідомості осіб, які вчиняють злочини;

б) викривлення, які ведуть до морального конфлікту з загальноприйнятими в суспільстві нормами моралі, нормами моралі різних груп, подвійної моралі.

У всіх випадках при дослідженні особи злочинця виникає питання: Чому особу із зіпсованими потребами, інтересами, цінностями, моральними уявленнями не зупинив закон, у т.ч. кримінальний з його суворими санкціями? Відповідь на це питання вимагає аналізу правосвідомості людини. В кримінології такого роду дослідження активно проводились і провели до висновку про суттєву специфіку правосвідомості та правових установок злочинців, що виявляються при порівнянні їх з відповідними характеристиками осіб із контрольних груп, які ведуть себе правомірно тривалий час.

Якщо говорити про ставлення злочинців до закону в цілому, то злочинці не займають якоїсь особливої, чітко вираженої позиції.

У злочинців найбільш створеним є такий елемент правосвідомості, як ставлення до виконання правових приписів. Досить поширеним є також переконання, що закон можна порушити в конкретній ситуації, що ставить під загрозу будь-які особисті чи групові інтереси. Тут дає про себе знати і певна ієрархія цінностей особистості.

Кримінологічно значимими є також зміст економічної свідомості особистості, релігійного та ін. виховання, тим більше в нових економічних умовах, ситуації активізації псевдорелігійних тоталітарних сект, поширення порнографії тощо.

При цьому, на думку ряду вчених, потрібно врахувати такі моменти:

По-перше, не у кожного злочинця ціннісні орієнтації, моральна та правова свідомість відрізняються від відповідних характеристик законослухняних громадян.

По-друге, більшість осіб, які вчиняли злочини навмисно, навіть неповнолітніх, досить різко відрізняються від ровесників, які стійко ведуть себе правомірно, на підставі комплексу ознак, які відображають ціннісні орієнтації, моральні та правові погляди.

По-третє, різним видам злочинної поведінки відповідають специфічні види спотвореної змістовної характеристики свідомості, хоча вони проявляються на фоні деяких загальних для різних злочинців деформацій.

Правові погляди у багатьох рецидивістів, особливо тих, хто довго знаходився у місцях позбавлення волі, бувають настільки спотворені, що останніми навіть не усвідомлюється ступінь відмінності особистих поглядів від загальноприйнятих та відображених у законах.

Як висновок, потрібно відзначити, що злочинці значною мірою відображають ті погляди, які так чи інакше поширені у суспільній та груповій психології, проявляються у суспільній свідомості. Відповідні негативні моменти свідомості створюють можливість протиправної поведінки. Але в осіб, які вчиняють злочини, така вірогідність є значно вищою, оскількивідповідні дефекти поглядів, установок, орієнтацій у їх середовищі є більш поширеними; носять більш глибокий характер, переростають у переконання; являють собою комплекс взаємопов’язаних деформованих цінностей і поглядів; суб’єкти, яким властиві такі деформації, частіше потрапляють у проблемні та конфліктні ситуації і створюють їх.

6. Класифікація злочинців. Особистість злочинця як соціальний тип.

Бородьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної людини, у той же час вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема вирішується шляхом класифікації злочинців, їх угрупувань та типології.

Під класифікацією розуміють систему поділу предметів або понять якої-небудь галузі на класи, види та інше за певними ознаками.

Під угрупуванням у більшості випадків розуміється певний розподіл статистичної сукспності на певні групи, категорії з використанням такого критерію, як статистична поширеність однієї чи декількох ознак.

В межах такої класифікації фактично вивчається не особистість в комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється статистична поширеність серед них тих чи інших ознак.

Найпоширенішими є угрупування, що грунтуються на:

1. таких демографічних даних, як стать та вік. В кримінальній статистиці виділяються неповнолітні /14-15 років та 16-17 років/, особи молодого віку /18-24 роки та 25-29 років/, особи зрілого віку /30 років і старші/;

2. деяких соціально-економічних критеріях, таких як: освіта, рід занять, наявність чи відсутність постійного місця проживання, мешкання у сільській чи міській місцевості;

3. громадянстві/громадянин України, іноземець, особа без громадянства/ ;

4. стані особистості у момент вчинення злочину: сп’яніння, наркотичного збудження, у групі чи індивідуально, перебування в місцях позбавлення волі тощо;

5. характерні злочинної поведінки:навмисна чи необережна, насильницька, майнова, вперше чи повторно вчинений злочин, т. д.

Ці види угрупувань не відображають всієї її різноманітності.

’