Прізвища, похідні від назв осіб за їх зовнішніми ознаками

Великий інтерес викликають прізвища, які вказують на фізичні ознаки людини (зріст, будову тіла, певні фізичні вади та ін.) і виражають народні погляди на особливості зовнішності. Для такої характеристики людини з лексичного фонду мови відбирались влучні слова, за допомогою яких створювались виразні назви-образи: Куценко, Кучерявий, Малик, Краснощок, Краснобородько.

В українській мові широковживаними були назви на позначення людини за кольором її очей, волосся, відтінком шкіри. Колір волосся, шкіри чи одягу мимоволі впадає в очі, запам'ятовується і створює смислову основу прізвиська людини. Якщо, наприклад, людина виділялась з-посеред інших тим, що мала білі вуса, то це могло стати приводом для надання їй прізвиська Білоус або Білоусенко.

Серед «кольористичних» прізвищ помітну групу складають антропоніми, пов'язані з відтінками червоного (рудим, бурим, червоним / красним та ін.) кольору: Руденко, Рудь, Красний, Багряненко, Червоненко, Бурий, Огнений, Багрянець; куржавина «іржа» > Куржавенко, Краснюк, Рудій. Прізвища Багряненко, Багрянець вказують на червоний (рудий) колір волосся. В антропонімах Шарлатовський, Шарлат зафіксовано діалектну назву яскраво-червоного кольору шарлат «багрянець, пурпур». Прізвище Моруженко також пов'язане з діалектною лексемою моругий, що позначає «рудий чи темно-сірий». З діалектною лексикою мають зв'язок і прізвища Заруда, Зарудько: діал. зарудити «почервоніти, окров'янитися». Очевидно, первісно прізвиська Заруда, Зарудько називали червону або засмаглу до червоного кольору людину.

Прізвища, похідні від назв осіб за родинними стосунками

Ця лексична група є однією з найдавніших. Відображені в основах прізвищ лексеми з категорії особових назв (мати, батько, тато, син, свекруха, чоловік, дружина) тісно пов’язані з існуванням людей. Вони вказують на різні назви осіб за спорідненістю по прямій і непрямій лінії, назви осіб за свояцтвом та узагальнені іменування осіб за родинними стосунками, які, на думку О.В. Кровицької, «фіксуються вже у писемних пам’ятках Київської Русі ХІ-ХІІІ ст. Більшість цих назв прийшла в українську мову з попереднього періоду, демонструючи таким чином мовну традицію у використанні лексичних одиниць (пор.: братаничъ, братеникъ, племеньникъ)».

Родинні стосунки здавна священні для українців. Шлюб завжди був не тільки актом цивільно-правового характеру, а об'єднував соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти. Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним. Безшлюбність загалом засуджувалася суспільством. Повага громади до шлюбу зумовила шанобливе ставлення до всіх, хто одружувався, тому назви осіб за спорідненістю і свояцтвом є частотними в основах сучасних прізвищ: чоловік > Муж, Чоловік, дружина > Дружинін, зять > Зятішкін, Зятьков, Зятін, Зятьок, Зятько, Зятисько, Зятюха.

Найпродуктивнішими серед твірних основ прізвищ є назви: 1) по прямій лінії: баба; дід; папа; мама, батя; неньо; 2) по непрямій лінії: дядько; брат; 3) за свояцтвом: кум; свояк; зять; 4) узагальнені йменування осіб за родинними стосунками: сирота; вдова. Слід відзначити значну перевагу назв чоловіків в основах сучасних прізвищ над назвами жінок (80% і 20%). Така вражаюча різниця пояснюється тим, що традиційно чоловік був головою родини. Жінка ставала головою сім’ї за виняткових умов: коли рано лишалася вдовою або коли батько мав набагато менший авторитет у сім’ї.