16. Роботодавці і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин

Роботодавець- людина, яка працює самостiйно та наймає для роботи одного або декiлькох осiб. Згiдно мiжнародноi класифiкацii роботодавець є власником засобiв виробництва. Роботодавцi, захищаючи своi iнтреси i права як власникiв засобiв виробництва, у формуваннi i розвитку СТВ вбачають можливiсть проведення погодженоi технiчноi, економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь руйнiвних конфлiктiв. Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соц. захисту працiвникiв. Особливе місце роботодавців у системі СТВ полягає у тому, що вони створюють робочі місця, визначають структуру і обсяги сукупного попиту на роб силу, залучають роб силу до сусп виробництва та укладають колективні та індивідуальні договори.

Основною метою утворення та функціонування об’єднань роботодавців є їх самоорганізація.

Основні завдання організації роботодавців:

1)удосконалення механізмів реалізації соц партнерства на засадах паритетності, рівноправності та відкритості

2)посилення впливу на реалізацію державної політики у сфері підприємницької діяльності шляхом участі у розробці нормативно-правової бази 3)удосконалення механізмів ведення колективних переговорів на рівні підприємства з метою зближення інтересів роботодавця і найманого працівника

4)сприяння у веденні бізнесу членам організації і надання комплексу послуг протекціоністського спрямування, інформаційно-консультативних послуг, освітніх та правозахисних послуг.

Особливості функціонування об’єднань роботодавців: - прийняття ЗУ „Про організації роботодавців”, в якому визначені правові засади створення та діяльності організацій роботодавців і їхніх об’єднань; — формування регіональних і галузевих об’єднань роботодавців як повноцінного суб’єкту в колективно-договорному регулюванні здійснюється повільно; — об’єднання роботодавців мають слабкі позиції у соціальному партнерстві (як показали соціологічні дослідження, лише 5 % загальної кількості договорів було укладено з ініціативи об’єднань роботодавців); — проблема інституціонального представництва інтересів роботодавців пов’язана з тим, що останніх не можна розглядати як єдиний прошарок (відмінність джерел формування, диференційованість та протилежність інтересів); — нові власники дбають, передусім, про нарощення своїх капіталів у якомога стислі терміни і нерідко, у будь-який спосіб, а про соціальну безпеку турбуються в останню чергу.

17. Профспілки і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин.

Серед громадських органiзацiй найважливiше мiсце належить профспiлкам. ПФС-ки – це масове самокероване громад. Обeдн. Трудящих певноi галузi або сумiжних г-ей, проф. Групи для захисту i представництва iхнiх соц. Інтересiв. ПФС – це найбiльш масове обeдн. трудящих доступне для всiх. Для вступу рядiв в ПФС необх. тiльки визнання обeднання i повязаноi з ним товариськоi дисциплiни незалеж вiд рiвня квалiф –i, освiти, полiт. орieнтацiй, статi, вiку. Профспiлки за цiлями та iнтересами перебувають ближче iн. громад. орг. до ек-ки, вир-ва, тобто вирiшальноi сфери докладання творчих сил людини. Пiдприeмцi (роботодавцi), захищаючи своi iнтереси i права як власникiв засобiв виробництва, в соцiальному партнерствi вбачають можливiсть проведення погодженоi технiчноi й економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь i руйнiвних конфлiктiв. Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соцiального захисту працiвникiв.

Профспiлки як захисники i виразники iнтересiв найманих працiвникiв покликанi виборювати i захищати соцiальнi, економiчнi та професiйнi права робiтникiв i службовцiв, боротися за соцiальну справедливiсть, сприяти створенню для людини належних умов працi й життя.

Особливості функціонування профспілок: Основною тенденцією, як в Україні, так і в інших країнах світу є зменшення кількості членства у профспілках через:

• появу партій та організацій, програмні положення діяльності яких є близькими до положень, що їх сповідують і профспілки;

• зниження частки зайнятих в обробній та інших

галузях промисловості, де членство в профспілках було традиційно високим;

• поширення гнучких форм зайнятості, що знижує членство в профспілках;

• збільшення зайнятих на малих підприємствах, на яких бажання і можливості організуватися у профспілки характеризується низьким рівнем;

- послаблення законодавства стосовно захисту прав профспілок;

• невдала політика окремих профспілкових лідерів;

• загострення конкурентної боротьби на світових ринках, що посилює мотивацію роботодавців до зниження витрат виробництва, включаючи витрати на робочу силу;

• підвищення рівня безробіття саме тих категорій трудящих, які були найбільш охоплені членством у профспілках.

18. Сутність, форми соціального партнерства. Соціальне партнерство (СП) – такий тип і система відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соц.-трудових відносин. Функціонування СП здійснюється на основі трипартизму (держава, профспілки, роботодавці). Мета СП – прагнення держави, роботодавців і найм. працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення прод-ті праці, розвиток НТП, збільшення ВНП, підвищ. рівня життя. Згідно МОП СП мають грунтуватись на: свободі, справедливості, плюралізму.

Правовою основою системи соціального партнерства є Кон­ституція України, Закони України «Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП.

Держава забезпечує правове регулювання, організовує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання норм у сфері праці і СТВ. Роботодавці вбачають можливість проведення погодженої технічної, ек-ї політики без різких потрясінь і конфліктів. Вони несуть відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фін-го забезпечення соц-го захисту працівників. Профспілки покликані виборювати і захищати соціальні, ек-ні та професійні права працівників, боротися за соц-ну справедливість, сприяти створенню належних умов праці і життя. Форми здійснення соціального партнерства:

1. Спільні консультації. 2. Колективні переговори та укладання договорів і угод.

3. Погодження на вищому (національному) рівні політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи критерії та показники соціальної спрямованості (коефіцієнт Лоренця), заходи щодо захисту національного ринку праці в умовах глобалізації економіки.

4. Спільне розв’язання колективних трудо-вих спорів (конфліктів), запобігання їм, органі-зація примірних та арбітражних процедур.

5. Участь найманих працівників в управлінні виробництвом 6. Участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства.

7. Спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування.

8. Участь найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором.

9. Обмін необхідною інформацією.

10. Контроль виконання спільних домовленостей.