- •2. Еволюція та сучасні трансформації напряму наукових досліджень соціально-трудових проблем.
- •3.Зміст та характер праці. Особливості змісту та характеру праці в умовах постіндустріального розвитку економіки.
- •4.Системна класифікація праці: ознаки, види та їх особливості.
- •5. Опис роботи згідно міжнародної практики: зміст та сфера застосування.
- •6. Зміст та практичне значення аналізу роботи.
- •7. Мета, завдання, об’єкт, суб’єкти управління працею на підприємстві (в організації). Сутність сучасного типу управління працею
- •9. Сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин.
- •12. Національні моделі соціально-трудових відносин.
- •10. Рівні соціально-трудових відносин.
- •11.Характеристики предмета соціально-трудових відносин.
- •14. Критерії оцінювання рівня розвитку соціально-трудових відносин.
- •15. Роль та функції держави як суб’єкта ств
- •16. Роботодавці і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин
- •17. Профспілки і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин.
- •20. Галузева угода: призначення, зміст, процедура укладання.
- •19. Генеральна угода у регулюванні соціально-трудових відносин: її призначення, структура, зміст, сторони укладання.
- •21. Колективний договір: призначення, зміст, процедура укладання.
- •22. Механізм функціонування ринку праці: суб’єкти, об’єкти, засоби впливу
- •23. Гнучкість та жорсткість ринку праці: сутність та критерії.
- •2) Форми гнучкої зайнятості:
- •24. Зайнятість та категорії зайнятих осіб за вітчизняним законодавством
- •26. Порівняльна характеристика концепцій зайнятості.
- •28. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування: сутність, джерела формування, напрями використання.
- •29. Класифікація населення: ознаки, практичне значення
- •31. Механізм управління трудовим потенціалом: сутність та складові.
- •32. Людський капітал: еволюція концептуальних підходів, сучасне розуміння.
- •33. Індекс людського розвитку: методика оцінювання
- •34. Конкурентоспроможність працівника: сутність, складові, методика оцінювання.
- •35. Важкість праці: сутність, показники, методичні засади оцінювання.
- •36. Сутність, чинники та методичні аспекти визначення напруженості праці.
- •37. Сутність та ознаки складності праці. Групи складності праці.
- •38. Якість праці: сутність та підходи у визначенні. Структура якості праці.
- •39. Статистичні індикатори якості праці, що використовуються для забезпечення міжнародних зіставлень.
- •40,Концептуальні підходи до визначення поняття та рівня ефективності праці.
- •41.Продуктивність праці: сутність, практичне значення, рівні та показники оцінювання
- •42. Характеристика методів вимірювання продуктивності праці.
- •43. Фактори та резерви продуктивності праці: сутність, види, методи оцінювання.
- •44. Програми управління продуктивністю праці: сутність, етапи розробки.
- •45. Сутність і зміст організації праці. Основні складові процесу організації праці на підприємстві.
- •48. Умови введення, проектування, упровадження та соціально-економічне значення суміщення професій.
- •46. Сутність та форми поділу і кооперації праці.
- •47. Робоче місце. Організація та обслуговування робочого місця.
- •50. Фактори, що визначають умови праці на підприємстві.
- •Еволюція та сучасні трансформації напряму наукових досліджень соціально-трудових проблем.
26. Порівняльна характеристика концепцій зайнятості.
Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Уточнити зміст зайнятості дають змогу концепції, що висвітлюють її різні аспекти. Це концепції повної, продуктивної, ефективної та раціональної зайнятості.
Зайнятість повна — це надання суспільством усьому економічно активному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (за участі фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Повна зайнятість віддзеркалює найважливіше право людини — на працю. 3 огляду на принцип добровільності праці повна зайнятість означає достатність робочих місць для всіх, хто добровільно бажає працювати. Проте повна зайнятість не гарантує якості використання людських ресурсів, а її забезпечення пов'язано з екстенсивними факторами. Така зайнятість можлива і за деякого відхилення наявних робочих місць від статусу економічно доцільних, їх невідповідності професійно-кваліфікаційному складу та освітньому рівню працівників.
Натомість продуктивна зайнятість характеризується високою інтенсивністю використання факторів виробництва, максимізацією новостворюваних результатів, що мають суспільну корисність. Отже, продуктивна зайнятість означає не просто забезпеченість тих, хто бажає працювати, робочими місцями, але й продуктивність їх використання, створення суспільно корисних матеріальних і духовних благ.
Зайнятість ефективна — якісний (інтенсивний) аспект зайнятості, пов'язаний з ефективністю праці, що дозволяє в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ, створювати й одержувати прибутки від праці, більші за витрати на неї.
Ефективна зайнятість, базуючись на повній зайнятості, відображає стан кількісно-якісної збалансованості між потребою населення в робочих місцях та їх наявністю, коли створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і додержуються інтереси як суспільства в цілому, так і окремих працівників.
На відміну від продуктивної, ефективна зайнятість охоплює не тільки економічну, а й соціальну ефективність. Вона передбачає зростання доходів, достатніх для розширеного відтворення робочої сили, підвищення рівня та якості життя населення, забезпечує соціальну стабільність у суспільстві, всебічний розвиток його матеріальних і духовних потреб. Досягнення такої зайнятості є результатом ефективного функціонування ринку праці.
Концепція раціональної зайнятості передбачає забезпечення всіх, хто бажає працювати, економічно та соціально доцільними робочими місцями відповідно до раціональної структури зайнятості та збалансованої структури суспільних потреб, що забезпечує якісне використання та всебічний розвиток людських ресурсів.
Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю праці і працівників; економічною доцільністю робочих місць.
Проте, хоч раціональна зайнятість синтезує ключові риси попередніх концептуальних визначень, вона не передбачає поголовної участі економічно активного населення у суспільно корисній діяльності, оскільки ґрунтується на критеріях доцільності такої участі.