42. Характеристика методів вимірювання продуктивності праці.

Усі методи вимірювання ПП можна згрупувати в такий спосіб: натуральні, трудові, вартісні.

Натуральні методи передбачають вимірювання обсягу вир-ва продукції у фізичних одиницях (штуках, кілограмах тощо). Ці методи найбільш точні, однак мають обмежену сферу застосування, оскільки більшість під-в випускають різнорідну продукцію. Тому натур. вимірники обсягів вир-ва (і це їхній основний недолік) не прийнятні для більшості під-в. Крім того, натур. методи не враховують обсягів незаверш. вир-ва, які на деяких під-вах значні за масштабами (н-д., літакобудування).

Трудовий метод базується на використанні для характеристики обсягів вир-ва норм затрат праці – нормо-годин. Він застосовується для оцінювання рівня ПП на окремих дільницях вир-ва, у цехах, але потребує високої якості норм і широкого їх застосування. За різної напруженості норм такий метод дає суттєві викривлення, тому його застосовують досить рідко. Також обмеженість цього методу пов’язана з тим, що він передбачає використання незмінних норм, тимчасом як вони мають систематично переглядатись у міру здійснення організаційно-технічних заходів.

Вартісні методи передбачають використання вартісних показників обсягу продукції, до яких відносять валову, товарну продукцію, нормативну вартість обробки, чисту та умовно-чисту продукцію. Показник валової продукції дає можливість нівелювати зміни цін у різні періоди і досягати зіставності показників. Основними вадами цього методу є те, що вартість продукції відображала не тільки затрати праці, але й вартість сировини, матеріалів, поставок. Крім того, ПП в разі використання цього показника може завищуватись у зв’язку зі збільш. обсягів незаверш. вир-ва. Показник вартості товарної продукції є вільним від впливу обсягів незаверш. вир-ва, але зберігає інші недоліки, притаманні показнику валової продукції. Показник нормативної вартості обробки (НВО) включає нормативну вартість затрат праці: з/п основних виробничих робітників з відрахуваннями на соц. страх., цехові і загальнозаводські витрати, розраховані за нормативами. Перевагою показника НВО є те, що на нього не впливає вартість сировини, матеріалів, купованих виробів. Недолік НВО в тому, що він не хар-є всієї новоствореної вартості, оскільки враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

43. Фактори та резерви продуктивності праці: сутність, види, методи оцінювання.

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіо­нальні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

внутрішньовиробничі резерви можна поділити нарезерви зниження трудомісткості продукції;резерви поліпшення використання робочого часу.

За ознакою можливості їх використання: рез. запасу; - рез. втрат

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних вели­чинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем про­дуктивності праці.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшен­ня використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою формул

за рахунок: зниження трудомісткості: Пп.=(Тм/Тн)*100-100; Еч=((Тм-Тн)Р)/Ф*К

Пп— величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм Тн— минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Еч— економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання норм

поліпшення використання робочого часу: Пп.=(m-n)*100/(100-m)

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

змін у структурі кадрів: Іп.з=Іп*Іd

Іп.з- індекс загальної продуктивності праці;

Іп— індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd-індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою: Іd= d( пот.)/d(баз.)

Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці.

Всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

• матеріально-технічні;

• організаційно-економічні

• соціально-психологічні,

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

• впровадження комплексної механізації та автоматизації;

• удосконалення технології виробництва;

• хімізація виробництва;

• зростання рівня електроозброєності.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.. Енергоозброєність праці— споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників. Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

Пп = Фо-Фв, де Пп — продуктивність праці; Фо — фондоозброєність; Фв — фондовіддача.

Організаційно-економічні фактори визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

удосконалення форм організації суспільного виробництва; удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці; застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці; удосконалення організації управління виробництвом

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням трудової активності, творчої ініціативи працівників тощо.