84. Розвиток господарства Радянської України в другій половині 50-х – першій половині 60-х років.

У 1951 р. завершилася четверта п'ятирічка (1946-1950), основним завданням якої була відбудова народного господарства країни. На XIX з'їзді КПРС (1952), продубльованому XVII з'їздом КПУ, розвиток галузей промисловості групи "А" й надалі залишався пріоритетним, хоча в документах декларувалася необхідність піднесення і добробуту населення.

Україна залишалася паливно-енергетичною та металургійною базою СРСР. Особливо швидкими темпами розвивалися будівництво електростанцій, потужність яких за п'яту п'ятирічку (1951-1955 pp) зросла у 1,9 раза, металургійної, вугільної, нафтової та газової промисловості, машинобудування. Виплавка сталі збільшилася вдвічі, алюмінію - в 3,7 раза, чавуну - на 81%, прокату - на 96%, побудовано понад 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей (на жаль, ця технологія вже на той час була застарілою), 21 прокатний, трубопрокатний та трубозварювальний цех. Збудовано Каховську гідроелектростанцію, внаслідок чого рівень ґрунтових вод в Україні піднявся, що призвело до змін клімату - він став більш вологим.

Загалом за роки четвертої п'ятирічки промисловість України вийшла на довоєнний рівень, однак радянська індустрія все більше відставала за технічною оснащеністю від європейських країн. Щоправда, за валовими - показниками у виплавці чавуну, видобутку кам'яного вугілля ми стали на рівень з такими країнами Західної Європи, як Великобританія, Західна Німеччина, Франція.

Село на початку 50-х pp. залишалося на межі виживання. Ще за життя Сталіна розпочалася кампанія по укрупненню (об'єднанню) колгоспів. Цим самим уряд намагався зменшити кількість упpaвлінців, покращити ефективність сільського господарства. У 1953 р. з ініціативи Хрущова керівна партія звернула увагу на катастрофічний стан сільського господарства. Було зроблено спробу зупинити його занепад. Для цього зменшили податки для трудівників села, ліквідували сталінські податки на фруктові дерева та ягідні кущі, збільшено закупівельні ціні на продукцію сільського господарства, скасовано заборгованість села за попередні роки, направлено на село 40 тис. спеціалістів. Це кардинально не змінило ситуацію, однак упродовж наступних п'яти років спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва.

Іншим способом покращання ситуації на селі, збільшення врожаїв стало освоєння цілинних земель у Казахстані. Лютнево-березневий пленум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу.

У цьому питанні серед радянського керівництва не було одностайності: В. Молотов, зокрема, вважав за доцільніше вкласти гроші у піднесення сільського господарства центральної нечорноземної смуги та України (у багатьох місцевостях цих регіонів солдатські вдови й через десять років після переможної для СРСР війни використовували як тяглову силу корів). Та Хрущов настояв на своєму.

22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді - кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будов Київщини.

Ця група прибула у Казахстан, де працювала у Федорівському районі Кустанайської області. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України.

Робітничі колективи окремих цілинних радгоспів ледь не повністю складалися з переселенців-українців.

Так було, зокрема, у радгоспах "Київський", "Харківський" Кустанайської, "Київський", "Херсонський" Акмолінської областей та ін. У 1956 р. у господарствах Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу працювало близько 80 тис. українських юнаків і дівчат. Водночас щороку на сезонні заробітки до Казахстану традиційно виїздили з України десятки тисяч осіб (переважно студентська молодь).

Цілинна програма дозволила дещо розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства СРСР. Варто наголосити, що цілина висотувала з України людські й матеріальні ресурси та послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.

Майже водночас із відтоком з України працездатної молоді збільшувався небажаний приплив у республіку росіян - із зубожілих сіл ("деревень") РРФСР, що негативно впливало не лише на національний склад населення України