21. Виникнення та початкова історія укр. Козацтва, його класифікація.

Говорячи про початкову історію козацтва, не можна оминути увагою процесу взаємодії слов'янського та тюркського населення, запозичення першим багатьох рис побутового життя, елементів зовнішнього вигляду, вбрання та озброєння кочовиків.

Навіть сам термін "козак" має тюркське походження. Уперше його появу фіксує "Початкова монгольська хроніка" 1240 р. Наприкінці наступного століття термін згадується в латино-персидсько-кипчацькому рукописі "Кодекс Куманікус" та в додатку до грецького збірника житій святих "Синаксарі". У широкому розумінні слова козак - вільна людина, шукач пригод, бурлака, а то й розбійник. Водночас, назва використовувалася для означення прикордонника, вправного вершника, найманого воїна. У1492 р. міститься перша згадка про дії козаків-християн, а саме киян і черкасців, котрі в гирлі Дніпра, під фортецею Тягинь, напали на турецьке судно.

Наступним роком датується ще одна промовиста згадка про те, що черкаський староста князь Богдан Глинський на чолі загону козаків здійснив штурм татарської фортеці Езі. Після цього повідомлення про козаків-християн на порубіжжі з мусульманським світом стають регулярними.

Важливим рубежем у формуванні козацтва стало виникнення та утвердження в силі Кримського ханату. Саме постійне зростання загрози з боку небезпечного сусіда стимулює процеси консолідації козацтва. Перші десятиліття XVI ст., коли відбувалося зростання кількості козакуючих, були вкрай важливими в загальній історії розвитку козацтва. Однак варто зауважити, що в цей час термін позначував не стільки соціальний стан, скільки спосіб життя та рід занять.

Історичні джерела, зокрема фіксують активну участь у козакуванні шляхетської молоді та представників місцевої князівської адміністрації, наприклад, південноукраїнських старост Предслава Лянцкоронського, Остафія Дашкевича, Бернарда Претвича, Семена Пронського, Богуша Корецького, коронних стражників Єжи Струся та Миколи Сенявського та інших.

Але реалії життя на кордоні з войовничими сусідами вимагали від старост часто нехтувати настановами центральної влади та не лише дивитися крізь пальці на ініціативи козаків щодо рейдів помсти татарським улусам та фортецям, але й нерідко самим ставати їх організаторами. В цьому зв'язку чи не найбільше уславився канівський і черкаський староста в 1514-1535 рр. Остафій Дашкович. Родовитий київський пан, цілком вірогідно татарського походження, досвіду організації козацьких походів набув під командою хмільницького старости Предслава Лянцкоронського, беручи участь у виправах на Очаків і Білгород. У 1523 р. організував власний успішний похід козаків, наслідком якого стало взяття штурмом Очаківської фортеці та її зруйнування.

22. Заснування і основні етапи історії Запорізької Січі.

Запорізька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва за порогами, що склалася у першій половині 16 ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Виникнення ЗС було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров’я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у пониззя Дніпра.

Перші козаки з’явилися на порогах Днiпра на початку 16 ст. Вже 1527 р. кримський хан скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ займалися промислами, а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у “волості”. Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.

Таким чином, біля порогів зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська – в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорізькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар. Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М.Бельський. Оповідання М. Бельського дає змогу зробити висновок, що об’єднання у ЗС відбулося десь у 1530-х рр. Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка. Острів Томаківку можна вважати місцем, де було засновано ЗС як організацію всього козацтва. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати. Існували 8 січей: Хортицька, Базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька, Олешківська, Кам’янська і Нова, хоча після жорстокого зруйнування у 1775 р. ЗС існувала ще й Задунайська Січ. ЗС була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді. Запорізькі козаки становили товариство – громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади була військова козацька рада. Вона обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На ЗС діяв козацький військовий суд.