9. Ідеологія німецького гуманізму (Брант, Роттердамський, Райхлін, Гуттен)

У Німеччині наприкінці 15 ст. поширився гуманізм. Він охопив інтелігенцію, згуртовану навколо університетів, філософів, поетів, проповідників. Його основні центри були зосереджені у південних містах: Нюрнберзі, Страсбурзі, Аугсбурзі. Один із головних осередків гуманізму знаходився в Кельні – церковній столиці Німеччини. Ідеологія нім. Гуманізму розвивалася в раках критики католицької церкви. Німецькі гуманісти всіляко прагнули примирити християнство з досягненнями античності і для цього зверталися до Біблії, читаючи її в оригіналі давньоєврейською та грецькою мовами. Вони боролись проти схоластики за науковий світогляд, за національні інтереси. Викривали тупість монархів і пропагували вільний розвиток людського духу.

Набув поширення сатирично-викривальний жанр. У кінці ХV ст. з‘явився твір-сатира Себастіана Бранта “Корабель дурнів”, у якому описано 111 дурнів різних соціальних станів. Вважав, що порятунок можливий, коли кожен дурень побачить свою глупоту, прозріє і стане мудрим. Своєрідним наслідуванням Брантового «Корабля дурнів» став твір «Похвала глупоті» Еразма Роттердамського. У цьому творі він критикує духовенство, показує зажерливість і користолюбство служителів церкви та висуває ідею створення «освіченої церкви». Ідеалом Еразма було товариство освічених людей. Він був проти воєн, що приносять біди народам. Але радикалом Еразм був лише у літературі, в житті ж хотів спокою. Палким прихильником ідей гуманізму був Йоанн Райхлін. Прагнув поєднати християнську мораль з гуманізмом і показати божественне в людині. Виступав за вивчення староєврейських книг як першоджерел. Все освічене суспільство поділились на рейхліністів і обскурантів (“темних людей”). Він засудив богословів Кельнського університету, які вимагали спалення всіх єврейських релігійних книг, за винятком Біблії і відстоював право на незалежність думок, демократичні свободи.

Ульріх фон Гуттен написав памфлет “Вадіск” або рицарська тріада”, У “Вадіску” : “3 речами підкоряє Рим і насильством, хитрістю і лицемірством. 3 речами постійно зайняті в Римі, хоч ніколи не доводять їх до кінця: спасінням душі, реставрацією руїн і турецькими походами… 3 речі складають особливість Риму: папа, старі будови і користолюбство…” Покладав надії на рицарство.

Отже, німецькі гуманісти обґрунтували необхідність перебудови суспільства та потребу реформування церковного життя.

10. Зародження реформаційного руху. Головні постулати вчення Лютера і Мюнцера.

На початку 16 ст. Німеччина стала головним осередком руху проти папського Риму й центром поширення реформаційних ідей. Руху був спричинений тим, що церква продавала людям індульгенції. Засудив таку діяльність професор богословя Віттенберзького університету Мартін Лютер. 31 жовтня 1517 р. ознайомив людей із списком із 95 тез, у яких критикував торгівлю індульгенціями. Цей день вважається початком реформації – рух за реформу католицької церкви. У 1521 р. Лютера було відлучено від церкви, через непокору папі. Головним постулатом учення стала ідея спасіння тільки особистою вірою. Кожна людина врятує свою душу лише щирою вірою в Бога, для цього вона не потребує посередників, якими є папство та церква. Звідси випливало, що служителів церкви можна розпустити, а майно церкви передати державі. Лютер твердив, що християнські таїнства та ритуали не мають того значення, яке їм приписує церква. Джерелом християнської віри Лютер вважав тільки Біблію. Богослужіння хотів замінити проповідями народною мовою. Із семи церковних таїнств він визнав тільки два – хрещення й причастя. У травні 1521 р. Карл 5 підписав Вормський едикт, за яким Лютера проголошували єретиком. Поступово в реформаційну боротьбу було втягнуте все німецьке суспільство. Багато послідовників Лютера хотіли реформувати не тільки церкву, а й політичний лад Німеччини. Розвивав ідеї Лютера священик Томас Мюнцер. Він закликав не тільки до очищення церкви, а й до встановлення «царства Божого на землі», у якому господарем повинен бути простий народ. Мюнцер хотів, щоб дворяни перестали оббирати селян, щоб лихварі не видурювали останні гроші від бідних, щоб держава не вимагала непосильних податків. Його судження взято за основу народної реформації. Вони набули завершеного вигляду під час Селянської війни 1524-1526 р. Мюнцер переїздив з міста у місто і скрізь створював таємні товариства.