85. Італія наприкінці 18 – початку 19 ст.

Наприкінці 8 ст. Італія була однією з відсталих феодальних країн Західної Європи, проте й там вже розвивався капіталістичний лад. Переважна більшість населення займалася с/г. Основна маса селян складалася з навспільників і дрібних орендарів, обтяжених різними повинностями на користь поміщика. Частина поміщиків починала втягуватися в торгівлю і прагнула поміркованих реформ. Основною перешкодою на шляху капіталістичного розвитку країни були політична роздробленість, іноземний гніт, панування феодалізму та абсолютизму.

Найсильнішою державою на півночі Італії було Сардінське королівство, до складу якого входили П’ємонт, Савойя і о. Сардінія. Ломбардія з Міланом належали Австрії.. залежним від австрійських Габсбургів було герцогство Тосканське. Веенці та Генуя переживали період занепаду. Найбільш роздробленою політично була центральна частина країни. Це герцогства Тоскана, Парма, Модена, невелика аристократична республіка Лукка. На півдні найвідсталішим було Королівство Обох Сицилій із столицею в Неаполі, де правила династія іспанських Бурбонів. Французька революція сприяла початку боротьби італійського народу за перетворення, національну незалежність і єдність. В багатьох містах утворились політичні товариства, почали виходити газети, які виступали за ліберальні й демократичні реформи. В Неаполі, Мілані та інших містах посилилась діяльність клубів, подібних своїм напрямом до якобінських. В цілому в країні зберігалося панування абсолютизму. Сардінське королівство на чолі з Савойською династією і Неаполь взяли активну участь у контрреволюційній коаліції проти Франції, а папа римський прокляв їх. Тільки Генуя і Венеція зберігали з Францією неофіційні дипломатичні стосунки. Завоювання Італії Францією в 1797-1798 рр. перетворення її на ряд залежних від Франції республік сприяли повстання проти місцевих республік.

На початку 19 ст. Італія знаходилась під владою Наполеона І. У 1802 р. утворилась Італійська республіка під владою Наполеона І, до якої ввійшла Венеція, а Генуя і Парма були приєднані до Франції. У 1806 р. французькі війська вторглись в Неаполь, королем тут у 1808 р. став маршал Мюрат. У 1809 р. французи приєднали Папську область собі. Наполеонівське панування в Італії супроводилося запровадження французького цивільного кодексу, ліквідацією залишків особистої кріпосної залежності селян і скасування поміщицької юрисдикції. Проте пограбування країни французами гальмувало економічний розвиток. Уряд Наполеона прагнув перетворити Італію на постачальницю сировини й на ринок збуту для французької промисловості. Італія мала стати французькою колонією.

86. Війна іспанського народу за незалежність (1808-1813) та 1 революція в Іспанії

Оголосивши континентальну блокаду, Наполеон вирішив покласти край англійській торгівлі на Піренейському п-ові й перетворити Іспанію та Португалію на залежні від Франції держави. Після призначення на іспанський престол брата Наполеона Жозефа Бонапарта 2 травня 1808 р. у Мадриді вибухнуло повстання. Повстання було придушено, але в той час по цілій країна поширились повстання і утворювалися великі партизанські загони. 20 червня 1808 р. іспанська армія розбила біля Дюпона французів. У цій боротьбі іспанці отримали допомогу від Англії. У містах і провінціях Іспанії утворювалися повстанські хунти (комітети), до складу яких входило патріотично настроєне дворянство. Під тиском народних мас хунти скасовували цехи та гільдії, конфісковували майно прихильників Франції, створювали загони повстанських військ. Основні зусилля народу були спрямовані на визволення країни від чужоземних загарбників, а не на ліквідацію феодальних порядків. У листопаді 1808 р. армія Наполеона вторглась в Іспанію. 5 грудня 1808 р. Жозеф Бонапарт знову повернувся у Мадрид. Незабаром французькі війська захопили сі великі іспанські міста. Французька армія спустошила іспанські землі. На міста та провінції було накладено великі контрибуції. Майже вся країна була охоплена «малою війною», яку вели партизанські загони.

62 дні тривала облога м. Сарагоса з 21 грудня 1808 р. по 20 лютого 1809 р., але перемога була за французами. Під час війни висунулось багато талановитих ватажків партизанських загонів. Одним із них був Міна, який здобув чин генерала.

Поєднання нац.-визв. Війни з буржуазною революцією в Іспанії яскраво виявилось в діяльності кортесів, що засідали з вересня 1810 р. в Кадісі. Панівною течією в кортесах були прихильники конституційної монархії – ліберали. Кортеси проголосили скасування гільдій, цехів і окремих феодальних повинностей селян. Найважливішим актом кортесів було ухвалення конституції 1812 р., яка встановлювала принцип верховенства нації, однопалатні кортеси, надавала виробничих прав чоловічому населенню країни, передбачала відповідальність міністрів перед кортесами, місцеве самоврядування, загальна військова повинність. Духівництво добилось оголошення католицтва єдиною релігією країни.

Перша буржуазна революція і визвольна війна іспанського народу сприяли послабленню, а потім і розгрому наполеонівської імперії, справили великий вплив на дальший розвиток революційного руху в країні.