78. Наполеонівські війни в Європі: Прессбурзький і Тільзитський мир.

Наполеонівські війни – війни Франції, які вона вела в період консульства (1799-1804) та імперії (1804-1815). Війни ці велися в інтересах нової військової та цивільної аристократії Франції і мали загарбницький характер.

У 1805 р. було створено 3 антифранцузьку коаліцію у складі Англії, Австрії, Росії, Швеції. 21 жовтня 1805 р. відбулася Трафальгарська битва, де було розгромлено франко-іспанський флот. Наполеон отримав поразку на морі. Зовсім інша картина складалася на сухопутному театрі воєнних дій. Зокрема, Наполеон здобув перемогу 2 грудня 1805 р. під Аустерліценом, розбивши австрійську та російську армії.

У 1806 р. до Англії та Росії приєдналася Пруссія , так утворилася 4 антифранцузька коаліція. Вирішальна битва відбулася 14 жовтня 1806 р. під Ієною. Наприкінці жовтня 1806 р. Наполеон прибув до Берліна, де 21 листопада підписав декрет про Континентальну блокаду, згідно з яким у всій Французькій імперії та залежних від неї країнах найсуворіше заборонялося торгувати з Англією. Блокада мала зруйнувати економіку Англії.

Розгром Пруссії не привів до остаточної перемоги над 4 коаліцією. Росія продовжувала війну. У двох битва 1807 р. у Східній Пруссії біля Пресиш-Ейлау та під Фрідландом французька армія зазнала значних втрат від російської армії. Почалися переговори про мир, якого птребували обидві держави. Так, 7 червня 1807 р. в Тільзіті було підписано мир і союзний договір між Росією та Францією, згідно з яким Олександр І: визнавав проведені зміни Наполеоном у Європі; приєднувався до Континентальної блокади; одержував право на свободу дій проти Швеції і Туреччини; не погодився на ліквідацію Пруссії як самостійної держави і вона була збережена, хоча й у розчленованому вигляді.

У Європі склалася нова розтановка сил: фактично договір передбачав панування двох сильних держав при умові значної переваги Франції. Але це не задовольнило Наполеона, який хотів домогтися абсолютного панування в Європі. Олександр І також не хотів миритися з послабленням позиції Росії. Це визначило нетривкість і нетривалість Тільзітського миру, який був скоріше просто перемир’я.

79. Італійський та єгипетський походи Бонапарта.

Перша анти французька коаліція розпалася, хоч Англія та Австрія, маючи підтримку ряду невеликих німецьких та італійських держав, продовжували війну. Тому французький уряд вирішив завдати удару по цих двох сильних європейських державах. Це питання зумів вирішити генерал Бонапарт, який зумів придушити роялістський заколот. Взявши під своє командування італійську армію та разом з нею діставшись рівнин Пн. Італії, протягом квітня-травня 1796 р. здобув ряд перемог над австрійцями та їхнім союзником П’ємонтом. 10 травня французи перемогли австрійців біля Лоді. У серпні-листопаді 1796 р. та на початку 1797 р. австрійська армія зазнала ще кількох поразок. Остерігаючись просування французів до Відня, Австрія наважилась піти на укладення

!!! Бонапарт перемагав, через те, що застосував нову стратегію і тактику армії. А також похід в Італію підтримувався революційними настроями населення італійських міст. Тут було повалено кілька монархічних режимів.

Коли Бонапарт повернувся, то Директорія вже його призначила командувачем англійських військ, які готувалися до вторгнення на Британські острови. Але Бонапарт запропонував Директорії план походу в Єгипет і ті погодились. Походів був далекий і небезпечний, а на той час Бонапарта в Парижі Директорія почала боятися, таким чином хотіла його позбутися.

Формально Єгипет належав Османській імперії. Захоплення його загрожувало планам Англії в Індії. Хоча Бонапарту і дісталася перемога в битві біля пірамід, в цілому похід не вдався. Французька армія опинилася в ізоляції. Незвичний клімат і хвороби важко позначились на війську. Зовсім не було контакту з місцевим населенням, яке не розуміло закликів французів. Ситуація була критична, проте Бонапарт зумів вернутися на батьківщину у жовтні 1799 р., але без війська.