25. Внутрішня та зовнішня політика Генріха 4 (1598-1610).

Прийшовши до влади, король Генріх 4 зумів припинити ворожнечу та вивести Францію з післявоєнного хаосу. За Генріха ІV зміцнів абсолютизм після війн. Зумів підібрати собі розумних і енергійних міністрів – Сюллі, Лафемма. Головним вони вважали землеробство. Був упорядкований збір податків, осушувались болота, заохочувалось вирощування нових культур – кукурудзи, буряків. Селяни були звільнені від боргів, що нагромадились за час воєн. Заборонено було продавати знаряддя праці і худобу за борги. Уряд заохочував виробництво шовку – садились тутові дерева. Були створені державні мануфактури, яким надавались субсидії – по виробництву шовку й оксамиту, гобеленів і сап‘яну, шкіри й меблів, мережива, прикрас. З‘явились привілейовані мануфактури. Проводилась політика протекціонізму. Висока якість і художні цінності виробів гарантували їм збут за межами країни. Покращені були дороги, налагоджена пошта. 1593-1595рр. «Рух кроканів» (гризунів), тому що збирачами називали збирачів податків. Це повстання було придушене.

- було заборонено сеньйорам обкладати селян податками

- знижено податок-талья, що посприяло вищій продуктивності.

У 1599 р. був запроваджений митний тариф, а у 1601 р. була створена торгова компанія під керівництвом Лафемма. У 1604 р. була заснована Ост-Індська компанія за взірцем англійської. Почалась колонізація Канади. У 1604р він запровадив щорічний податок «Полета», який закріпив спадковість посад чиновників. Цей податок приносив в держ казну 1 міл. Ліврів.

Зовнішня політика Генріха ІУ була спрямована проти іспанських і австрійських Габсбургів. Його союзниками були протестанські князі Німеччини. Генріх ІУ проектував створення в Європі антигабсбургської коаліції у складі Франції, Англії, Голландії, князів Німеччини і Скандинавських країн та Швейцарії. Але в розпал підготовки до війни у 1610 р. Генріх ІУ був убитий одним із войовничих католиків Равальяком. Це був 10-й замах, підтриманий Іспанією.

На Генріха 4 було 10 нападів, а на 11 був вбитий. В історію ввійшо як добрий король. Став творцем ідеї релігійної толерантності. Історики вважають, що його політика була спрямована на зміцнення абсолютної влади в Франції

26. Передумови Тридцятилітньої війни.

Головним конфліктом у політичному житті Західної Європи було протиборство, що відновилося, між коаліцією іспанських і австрійських Габсбургів, з одного боку, і Францією – з іншого. Обидві сили претендували на гегемонію в цій частині континенту. Стратегічною задачею зовнішньої політики Франції, що перетворювалася в могутню абсолютистську державу, було прагнення не допустити зміцнення імперії. Франція мала до імперії і територіальні претензії – на Ельзас і в Лотарингії. З іспанськими Габсбургами вона вела боротьбу на декількох напрямках, прагнула підірвати їхні позиції в Південних Нідерландах і Північній Італії, не дати розгорнутися спільним іспанським і австрійським діям на Рейні, домогтися від Іспанії територіальних поступок на кордоні з Францією.

Події в Німеччині мали важливе значення для зовнішньої політики і трьох інших супротивників Габсбургів – Республіки Об'єднаних провінцій і протестантських королівств Данії і Швеції. Для Республіки, що продовжувала війну за незалежність з Іспанією (з перемир'ям у 1609-1621 р.), Євангелічна унія виявилася природним союзником. Між ними був укладений договір про взаємодопомогу. Данія і Швеція, суперники в боротьбі за панування на північних морських шляхах, побоювалися посилення ролі Габсбургів у Північній Німеччині і їхньому прориві до Балтики, тобто появи нового конкурента.

Суперечливу позицію напередодні й у ході Тридцятилітньої війни займала Англія. Вона і співпрацювалала, і конкурувала в торгівлі і політиці з країнами антигабсбурзької коаліції. Росія, Польща й Османська імперія не приймали прямої участі в Тридцятилітній війні. Росія надовго припинивши боротьбу зі Швецією за Прибалтику, але продовжуючи сковувати сили Польщі – супротивника Швеції і союзника Габсбургів, Росія сприяла успіхові протестантів. Османська держава, залишаючись ворогом Габсбургів і співробітничаючи з Францією, була втягнута у тривалі війни з Іраном і не стала боротися на два фронти. Зате одним з найактивніших борців проти Габсбургів виступило Трансільванське князівство, яке було у васальній залежності від Туреччини.

Безпосереднім приводом до неї послужили травневі події 1618 р. у Празі. Відкрито зневажаючи релігійні і політичні права чехів, гарантовані в XVI в. і підтверджені на початку XVII в. спеціальною імператорською "Грамотою величності", габсбурзькі власті піддали гонінням протестантів і прихильників національної незалежності країни. Відповіддю були масові хвилювання, у ході яких особливо активну роль відіграла дворянська опозиція. Озброєна юрба ввірвалася в старий королівський палац Празького Граду і викинула з вікна двох членів призначеного Габсбургами уряду та їхнього секретаря. Цей акт "дефенестрації" був сприйнятий у Чехії як знак її політичного розриву з Австрією. Повстання "підданих" проти влади Фердинанда стало поштовхом до війни.