34. Початок столітньоъ війни

Англійський король Едуард III, оголошу­ючи війну Франції (1337 р.), висунув на пер­ший план династичні причини, заявивши про те, що після припинення династії Капетингів саме він має найбільші права на французьку корону. Війна розгорталася досить мляво. Перші воєнні дії велися на територіях англо-французького суперництва - на південному заході Франції та у Фландрії. На першому етапі війни (1337-1360) французькі війська зазнавали безперервних поразок.

Восени 1339 р. відбулося перше значне вторгнення англійської армії на чолі з самим Едуардом III через Нідерланди. Першу знач­ну перемогу англійці здобули на морі 24 чер­вня 1340 р. в битві при Слейсі на берегах Фландрії. Для успіху війни на континенті англ­ійцям важливо було домогтися переважання на морі. Тепер ініціатива перейшла до Англії.

Тим часом у боротьбу відкрито втрутив­ся на боці Філіппа VI авіньйонський папа Бе­недикт XII, який намагався допомогти Філіп-пу VI позбавити Англію найважливіших союз­ників. У 1340 р. Він наклав інтердикт на меш­канців Фландрії за те, що вони допомагали Едуардові III, а не своєму законному сюзе­ренові - королеві Франції. Ще 1339 р. Бене­дикт XII почав руйнувати союз Едуарда III з німецьким імператором і до 1341 р. домігся успіху: Людовик Баварський запропонував сприятливе для Філіппа VI посередництво в укладенні англо-французького миру. Ненадій­ними були й нідерландські союзники Англії. Фландрський граф, на відміну від своїх горо­дян, твердо дотримувався профранцузької орієнтації. Все це змусило англійського короля піти на перемир'я, яке тривало до 1345р. Однак невирішеність суперечностей робило розв'язання війни неминучою.

У бойових діях з англійцями французька армія зазнавала поразку за поразкою. В анг­лійському війську переважала рекрутована з вільних селян піхота. Армія перебувала під єдиним командуванням короля. Загони ри­царів були наймані й підлягали королеві, а не окремим сеньйорам. Вкрай нега­тивно позначалася й нерішучість та без­дарність Філіппа VI як командувача військом. Так, у липні 1347 р. Філіпп VI прибув зі знач­ним військом під Кале, обложене англійцями, але не навіть наважився вступити в бій з вис­наженою англійською армією. Замість цього він запропонував мирні переговори, від яких Едуард III ухилився. Тоді французьке військо на очах вражених мешканців Кале розверну­лося й пішло геть, покинувши їх напризволя­ще. Після дванадцяти місяців мужньої оборо­ни місто було вимушене здатися.

Грабіжницькі рейди англійських військ те­риторією Франції й захоплення міст принес­ли величезну здобич, яка доправлялася до Англії. За словами Уолсінгема, в Англії "те­пер не було жінок, які не мали б одягу, при­крас, посуду з Кале та інших міст Франції". Серйозним джерелом доходів стали викупи за багатих і знатних полонених, яких було в Англії після 1346 р. Хроніст Берген після по­відомлення про взяття Кале записав: "І виник­ла тоді загальна думка народу, що коли анг­лійський король буде завойовувати фран­цузьке королівство, вони будуть процвіта­ти. Інакше їхнє становище погіршає". Гро­мадська думка Англії, таким чином, була на боці продовження війни.

У 1354 р. англійський король запропону­вав перемир'я за умови передачі йому суве­ренітету над Аквітанією. В такому разі Еду­ард обіцяв відмовитися від претензій на фран­цузьку корону. Але це означало б створення осередку постійної небезпеки на території Франції. Тому навіть Жан II, який 1350р. посів престол і був так само недалеким, як і його батько, відмовився від таких умов. Це перед вирішило новий спалах війни.