8. Державний лад Київської держави.

Київська держава ніколи не була повністю централізована. За формою вона вважалася ранньофеодальною монархією і ґрунтувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Хоча київські князі були головними, великими князями всієї держави, але з розвитком феодальних відносин між київським і місцевими князями укладалися міжкнязівські договори, так звані хрестоцілувальні грамоти.

Очолював державу великий князь. Йому належала верховна законодавча влада. Великий князь зосереджував і виконавчу владу, будучи главою адміністрації, він виконував також функції воєначальника і особисто водив рать у бій. Мали князі й судову владу. Право спадкування престолу, що раніше передавалося старшому братові за принципом «старшинства», було замінено принципом «отчини», тобто передачі старшому синові. Проте порядок переходу князівської влади у спадщину не визначався жодними нормами. Прихід на престол нового князя супроводжувався певним церемоніалом з участю церкви. При цьому церемоніал інтронізації був запозичений значною мірою у Візантії та Західної Європи.

Діяльність князя скеровувалася радою бояр. Щоправда, вона юридично не була оформлена, але мала вплив на князя. До ради входили наймогутніші феодали-землевласники, які мали посади у державному апараті, а також представники вищого духовенства. Князь разом з ними обговорював питання оголошення війни, укладення миру, встановлення союзів з іншими державами. У галузі внутрішньої політики діяльність ради виражалася в обговоренні та виданні нових законів. Окрім цього, рада виконувала судові функції, брала участь у розв'язанні військових, адміністративних, фінансових та інших питань. За відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, який не тільки розв'язував усі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й встановлював владу майбутнього князя.

Князь у випадку необхідності скликав збори міського населення — віча. У вічу могли брати участь усі чоловіки, крім холопів. Воно розглядало питання війни і миру, запрошення або вигнання князів, обирало або усувало представників адміністративного, судового та військового управління тощо. У другій половині ХІ-ХІІ ст. внаслідок послаблення князівської влади і розпаду Київської держави роль віча набула особливого значення в суспільному житті. Віче скликалося регулярно з ініціативи населення або представників влади. Воно також вело переговори з іноземними купцями, чинило вічовий суд і приймало закони. Рішення приймали без голосування, схвалюючи ту чи іншу пропозицію криками. У XII ст. діяльність віча припинилася. Інколи у Київській державі скликалися також феодальні з'їзди, що розв'язували міжкнязівські суперечки і деякі інші важливі питання.

У період існування Київської держави існували дві системи управління. Перша з них — десяткова, що випливала з військової організації. Згідно з цією системою територія держави поділялася на тисячі, сотні та десятки. Але вони втратили реальний математичний зміст і стали територіальними структурами. Так, тисяча стала округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську, судову і фінансову владу. Тисячі поділялися на сотні на чолі з сотськими, що виконували також фінансово-адміністративні та судові функції. Другою системою управління була двірцево-вотчинна. Вона утворилася на дворі князя. До її складу входили дворецький, конюший, стольник, чашник та інші, які почали виконувати доручення князя, що мали загальнодержавне значення і не належали до їхніх безпосередніх обов'язків при дворі.

На місця посилалися представники центральної влади — намісники і волостелі. Вони відали адміністративними і судовими справами. Селами управляли старости, що обиралися їх жителями. Всі ці посадові особи одержували за свою службу з населення «корм» у вигляді різних поборів. Суд у Київській державі не відокремлювався від адміністрації. Суддею насамперед ставав князь, який важливі справи вирішував спільно зі своїми боярами. Судові функції виконували також представники місцевої адміністрації — посадники у містах і волостелі у волостях, їх помічниками були тіуни, вирники та ін.