103. Основні тенденції економічного розвитку Великої Британії на етапі інформаційно-технологічної революції та її відображення в сучасній економічній думці.

Економічна політика у Великій Британії в цей період реалізовувалась на неоконсервативних теоретико-методологічних садах у вигляді «тетчиризму».

М. Тетчер відмовилась від жлрмткого державного регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка грунтувалась на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації – монетаризму. Програма мала на меті довести, що соцівл-демократична стратегія неокейнсіанства вичерпала свої можливості, тому потрібно розблокувати економіку від гіпертрофованого державного втручання.

Реформи Тетчер мали такі результати:

• зупинено спад виробництва у промисловості, початок зростання від 1982р.;

• скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як фінансового центру;

• досягнуто зростання ВВП

• повернення до вікторіанських цінностей

• замінено сисему соціальних гарантій – «кожен за себе»

• заходи по підтримки конкуренції

• розширення зайнятості у сфері послуг

• зростання дрібного бізнесу та кількість менеджерів середнього рівня.

Тетчеризм підтвердив висновок проте, що капіталізм виявився системою,здатною трансформуватися і пристосовуватися до мінливих соціально-економічних умов. Британська модель неоконсерватизму довела своб спроможність «осідлати» третю хвилю НТР і домогтися перебудови та модернізації економіки.

Однак реформування британської економіки відбувалося не без проблем. До кінця 80-х років почали набирати обертів інфляційні процеси, повернулися і інші старі проблеми- бюджетний дефіцит, соціальна поляризація, що була викликана програмами скорочення витрат на соціальні потреби, які проводилися урядом М. Тетчер. У звязку з цими труднощами Тетчер була змушена піти у відставку.

Наступні уряди, зокрема консерватора Д. Мейджора і лейбориста Т. Бле-ра, продовжували «тетчеризм» у сфері економіки. Важливим моментом ста­ло підписання в 1993 р. Маастрихтських угод, спрямованих на перетворення ЄЕС на економічну наддержаву, що за потужністю зрівняється, а потім і пе­ревищить США і Японію.

104. Інтеграція Європи та особливості економічного розвитку на сучасному етапі.

Серед причин та умов європейської інтеграції, що розпочалася від 20 ст. Слід назвати такі:

• наявність значних втрат матеріальних та людських ресурсів унаслідок Другої світової війни;

• потреба у розвязанні проблем колективної безпеки за умов розгортання «холодної війни»;

• уповільнені темпи засвоєння НТР та наявність більш успішних конкуруючих суб`єктів у світовому госодарстві ( США та Японія);

• наявність спільних історико-цивілізаційних, регіональних рис та особливостей соціально-економічного, політичного і загальнокулттурного розвитку у країн Західної Європи.

Країни, які брали участь у плані Маршала у червні 1947р. заснували комітет європейського економічного співробітництва, який підготував конвенцію, підписану 16 травня 1947р. Так виникла Організація європейського економічного співробіиництва (ОЄЕС)

Початком інтеграційних процесів в Європі прийнято повязувати з утворенням у 1951р.тза Паризькою угодою Європейського обєднання вугілля і сталі (ЄОВС), до якого увійшли Франція Західна Німеччина, Італья, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Наступгим кроком в інтеграційному процесі була Римська угода 1957 р., за якою країни-члени ЄОВС заснували Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське Співтовариство з Атомної енеггії (Євроатом).

Упродовж 1958-1969 рр. було створено митний союз.

Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, чи послідовних етапів, розвитку інтеграційних процесів: 1) зо­на вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) єдиний чи спільний ринок; 4) еконо­мічний союз; 5) економічний та валютний (монетарний) союз, чи повний економічний союз.

Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн пройшла реально перші чотири із зазначених етапів — Європейський Союз. Інтеграційні процеси, що почалися в Європі з початку 50-х років XX ст., упро­довж кількох десятиліть заклали підґрунтя для логічного переходу до вищої форми економічної інтеграції — повного економічного союзу.

На сьогодні Європейський Союз налічує 27 країн.

В Європі єдиний ринок з вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої сили було створено до початку 1993 р. Одразу ж було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за короткі терміни, до початку 1999 р.

Коло інтересів та завдань, які необхідно було вирішити значно розшири­лось: усуваються торговельні бар'єри, в результаті поетапної реалізації Пла­ну Жака Делора створюється Європейський центральний банк та його на­ціональні відділення, введено спільну грошову одиницю — євро (замість екю) тощо.

У рамках ЄЕС його учасникам до початку 80-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та її спеціалізацію по країнах. На сьогодні ЄС перетворився в один із головних центрів світового господарства. На ЄС припадає 1\3 світового товарообігу країн з ринковою еко­номікою. ЄС також перевищив показники США за обсягом промислового ви­робництва і володіє половиною валютних резервів світу.