72. Основні течії економічної думки в Україні (кінець хіх – початок хх ст.)

Українська економічна думка у кінці ХІХ ст. була представлена різними напрямами та науковими школами, серед яких можна виокремити: 1. класичний напрям політичної економії, прихильники якого (І. В. Вернадський, К. К. Гаттенбергер, Т. Ф. Степанов, В. Ф. Левитський, М. Вольський) стояли на позиціях трудової теорії цінності А. Сміта, виступали за економічну свободу та заперечували державне втручання в економіку; 2. маржиналізм, провідні ідеї якого, зокрема методологічний індивідуалізм, вивчення проблем раціонального розподілу обмежених ресурсів, граничний аналіз, математизація досліджень тощо, відображено в наукових працях О. Д. Білимовича, Р. М. Орженцького, Є. Є. Слуцького, Т. Рильського та ін.; 3. народництво, яке відображало інтереси селянської демократії, критикуючи водночас пережитки феодалізму і глибокі соціальні суперечності капіталістичної системи та розробляючи утопічні проекти некапіталістичного розвитку (М. В. Левицький, Т. І. Осадчий, О. О. Русов, П. Чубинський); 4. марксизм і соціалістичні вчення, особливо популярні у 90-ті роки і XIX ст., через захоплення ідеями яких пройшло багато українських учених (М. І. Зібер, І. Я. Франко, М. І. Туган-Барановський); 5. Київська психологічна школа, яка переважно сповідувала ідеї маржиналізму, виступала за розвиток вільного ринку, позитивно оцінюючи роль конкуренції і приватної власності у становленні капіталістичних відносин та критично сприймаючи економічну теорію марксизму (М. X. Бунге, А. Я. Ан­тонович, Д. І. Піхно, О. Д. Білимович); 6. соціальний напрям економічної думки, що сформувався в кінці XIX ст. Його представники (В. Я. Желєзнов, М. І. Туган-Барановський та ін.) наголошували на важливості дослідження соціально-політичних та правових чинників суспільного розвитку.

Головна увага представників різних шкіл української економічної думки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях розвитку ринкового господарства, зокрема долі капіталізму в країні, становленні нових госпо­дарських форм (капіталістичної фабрики, акціонерних товариств, синдика­тів, трестів, різних форм кооперації тощо), проблемах індустріалізації виро­бництва та ролі іноземного капіталу в розвитку національної промисловості, подолання відставання в соціально-економічному розвиткові від країн Захі­дної Європи. Особливо гостро стояло аграрне питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. Аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного питання, проблеми селянського і поміщицького земле­володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне го­сподарство, розвиток інституту приватної власності, форми господарства в аграрній галузі.

73. Порівняйте основні положення реформ 1848 та 1861 рр. Та їхній вплив на генезис ринкових відносин у підавстрійській та підросійській Україні

Кріпосне право скасовано 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. в Росії у ході реформ, які передбачали: 1. економічні зрушення; 2. скасування панщини та позаекономічних форм примусу; 3. перетворення землі на об'єкт купівлі-продажу; 4. наділення селян землею; 5. організація викупу землі; 6. політичні й соціальні зміни: - особиста незалежність селян від поміщиків; - надання селянам громадянських прав; 7. зміни в адміністративному житті суспільства; 8. організація селянського самоврядування, 9. просвітницька діяльність земств.

На західноукраїнських територіях законами угорського сейму та віденського парламенту було скасовано панщину та кріпосні повинності селянства. Селяни стали вільними громадянами, влас­никами рустикальної (селянської) землі, було розширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщиками. Землі спільного користування, так звані сервітути (ліси, пасовища тощо), залишилися у власності панів, і селяни за право користування ними мусили сплачувати певну суму грошей. Селяни зобов'язані були також сплачувати індемнізаційний борг.

Тобто земельне питання в ході реформи вирішено на користь поміщиків, зберігши їхню земельну власність і навіть збільшивши її. Але незважаючи на це, пореформений розвиток сільського господарства західних земель України супроводжувався поступовою товаризацією його основних галузей а орієнтацією на ринкові методи господарювання.

Згідно з положеннями реформи 1861 р. було скасовано кріпосне право, ліквідовано залежність селян від поміщиків. Селяни отримали особисту сво­боду та присадибні ділянки у власність, селянське господарство перестало бути частиною поміщицького. Земля стала об'єктом купівлі-продажу. Але надільної землі селяни отримали менше, ніж мали до реформи. Вона була гір­шою за якістю та розмежованою в такий спосіб, аби зберегти залежність се­лян від поміщиків. Надільні землі перебували лише у користуванні селян. Останні не могли продати, закласти земельний наділ, тобто повною мірою розпоряджатися ним аж до сплати викупного платежу. Розмір викупних пла­тежів значно перевищував ціну землі.

За реформою селяни одержали від поміщиків у подвірне або общинне ко­ристування також і польову землю, за що мали виконувати певні повинності на користь поміщика.

Зокрема Малоросійське місцеве положення стосувалося Лівобережної України, де переважало подвірне землекористування. На Правобережжі дія­ло інше положення, яким 1864 р. селян Правобережної України переведено у стан власників з подвірним землеволодінням.

Отже, селянські реформи в Австро-Угорщині та Росії мали багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони загалом створили умови для генезису підприємницьких відносин, підвищення ефективності аграрної галузі, розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва. Разом з тим методи запровадження реформ в економічне життя обох країн зумовлю­вали довготривалість існування пережитків патріархального ладу, які суттє­во гальмували господарську ініціативу селянства та утруднювали процес ка­піталістичної перебудови сільського господарства.