54. Проблема протекціонізму та фритредерства у теоріях представників економічної думки хv – хvііі ст. (меркантелістів, фізіократів, а.Сміта та д.Рікардо)

Протекціонізм - економічна політика держави спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції шляхом уведення великих розмірів мита на товари, що ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів.

Фритредерство – напрям в економічній теорії і політиці, що полягає у вимозі свободи торгівлі та невтручання держави в приватну підприємницьку діяльність.

Фізіократи, а саме Ф. Кене, Ж. Тюрго, засуджували політику протекціонізму, відстоюючи принципи свободи економічної діяльності. Вони обґрунтовували ідею повної економічної свободи, коли держава не втручається у виробничу, торговельну та фінансову діяльність своїх підданих.

Примноження багатства, на думку меркантилістів, є невід'ємним від протекціоністських заходів регулювання зовнішньої торгівлі (заохочення експорту, стримування імпорту) і широкої підтримки національної промисловості, необхідності сильної централізованої влади та активної діяльності уряду з нагромадження багатства країни у грошовій формі.

Сміт виступає проти надлишкових обмежень з боку держави, він - за свободу торгівлі, в тому числі зовнішньої, тобто за політику фритредерства, проти протекціонізму. Свободі економічної діяльності індивідуумів не потрібно перешкоджати, не слід її жорстко регламентувати.

Д. Рікардо також був за вільну конкуренцію, вільне підприємництво, вільну торгівлю та інші економічні свободи. Найбільш досконалим суспільством Рікардо вважав суспільство, де найповніше реалізуються принципи вільної конкуренції і вільного підприємництва, тобто капіталістичне (ринкове).

Вчений вважав ринковий устрій вічним, природним та гармонійним, заснованим на ідеально відлагодженому механізмі саморегулювання. Як і А. Сміт, Д. Рікардо пропагував економічну свободу, вільну конкуренцію та невтручання держави в економічне життя, ревно відстоюючи концепцію економічного лібералізму.

55. Економічні передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676)

З 1569 р. більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Це було результатом люблінської унії. Найважливішим наслідком цього стало стрімке зростання великого феодального землеволодіння.

Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збільшити при­бутковість господарств привели до певного прогресу в сільськогосподар­ському виробництві.

Зі зростанням фільваркової системи, поширенням панщини відбува­ються істотні зміни у соціальному стані селян. Польські сейми видали ряд законів, що суворо забороняли се­лянам без дозволу феодала покидати свій наділ і остаточно закріпачили селян.

Під впливом зростання торгівлі в товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські господарства, як наслідок, також розпочинається процес соціального розшарування селянства.

На межі XVI - XVII ст. набувають подальшого розвитку ремесло і торгі­вля, що супроводжується розвитком старих та виникненням нових міст і міс­течок. Ремісники майже всіх українських міст були об'єднані в цехи за професійною ознакою.

Проте цехове ремесло, було обмежене жорсткою регламентацією, що посилювалася національними обмеженнями. У зв'язку з цим в українських містах існувала велика кількість позацехових майстрів - так званих партачів. Згодом мануфактури почали виникати на базі цехових майстерень, де, всупереч регламентації, яка дедалі частіше порушувалася, з'являвся поділ праці, або будувалися спеціально.

Найбільшого поширення мануфактурне виробництво набуває у сільській місцевості, найчастіше у панських фільварках. Численні промисли, що ви­никали тут, досить швидко набирали рис мануфактурного виробництва із за­стосуванням водяного млина як рушійної сили.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур по­силювали суспільний поділ праці, що, у свою чергу, стимулювало роз­ширення внутрішнього ринку. З'являються регіони, що спеціалізуються на виробництві певної сільськогосподарської продукції. Так, районами виробництва зерна стають Галичина та Волинь, а також частина Київщини.

Визначилися ре­гіони розвитку окремих галузей промисловості залежно від наявних джерел сировини. Отже, суспільний поділ праці доповнюється територіальним, що фактично і визначило зародження внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків, зростала міська повсякденна торгівля.

Зміцнювалися й економічні зв'язки України із зовнішнім світом. Проте умови для торгівлі були дуже важкі. Їй перешкоджали найрізноманітніші привілеї та торгівельні статути, які обмежували можливості як ремісників-виробииків, так і купців. Великий вплив на торгівлю мала шляхта, яка домагалася певних митних пільг.

Отже, економічна політика польського уряду передусім захищала інте­реси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові місцевих ремесел та промислів, затримувала загальний економічний розвиток краю.

Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської шляхти, проти посилення соціального і національного гніту, яка врешті-решт вилилась у національно-визвольну війну. Щодо економічних причин, то до них можна віднести розвиток соціально-економічного життя, надзвичайне поширення магнатського господарства у вигляді фільварків, яке супроводжувалося постійним посиленням кріпосного гніту селянства, викликане неминуче протистояння основної маси населення, намагання знищити цей гніт. Особливо виразно проявлялися соціальні суперечності у Наддніпрянській Україні, поряд з вільним Запоріжжям.