Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Sistema_tvarinnitstva.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
22.04.2019
Размер:
28.74 Кб
Скачать

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Вінницький національний аграрний університет

ННІ менеджменту

факультет кафедра

менеджменту організації агробізнесу

Реферат

на тему: «Система тваринництва».

Виконав:

студент денної форми навчання

група 43– МПО

Карпушин Дмитро

Перевірила:

Томчук Олеся Валеріївна

Вінниця 2012.

Зміст

Вступ 1. Сутність і класифікація системи ведення господарства. 2. Основні принципи побудови системи ведення господарства. 3. Система тваринництва. Висновок. Список літератури

Вступ

Однією з найважливіших економічних категорій є система ведення господарства, яка характеризує основні виробничі відносини всередині підприємства. Система ведення сільського господарства (система господарства) - це сукупність соціально-економічних, організаційних, технічних принципів побудови і ведення виробництва для конкретних умов з метою задоволення потреби суспільства в сільськогосподарських продуктах. Раціональна система ведення господарства є серцевиною, основною складовою організаційно-господарського плану будь-якого підприємства. За історичними даними, в 1914 р. більшість великих поміщицьких господарств мало план організаційно-господарського устрою. Нові етап розвитку сільського господарства в ринкових умовах потребує вдосконалення раніше діяли систем у реорганізованих і новостворених сільськогосподарських підприємствах. Від правильної розробки системи ведення господарства залежить безпосередньо результат виробничої діяльності. Це в свою чергу пояснює актуальність даної теми. Мета даної роботи розглянути поняття системи ведення господарства і систему тваринництва зокрема.

1. Сутність і класифікація системи ведення господарства

Під системою ведення господарства розуміють сукупність взаємопов'язаних соціально-економічних, організаційних, технічних і технологічних прийомів і засобів ведення сільськогосподарського виробництва. Вона є базою для перспективного планування на сільськогосподарських підприємствах. Залежно від застосовуваних критеріїв системи ведення господарства можуть бути класифіковані: по регіональних рівнях (для країни, зони, області, району, підприємства); за галузевим принципом (системи рослинництва, тваринництва, допоміжних та обслуговуючих виробництв для підприємств, для АПК - за сферами діяльності); по факторно-технологічним принципом (системи оплати праці, машин, землеробства., добрив, годівлі тварин); по структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структури підприємства тощо). На всіх рівнях розробки системи цілі та завдання в основному аналогічні. Методологічно правомірно обгрунтування системи на всіх рівнях вести одночасно. При формуванні організаційних, технічних і технологічних складових необхідно враховувати наступне. Чим нижче їх рівень, тим глибше і конкретніше повинна бути розробка. Конструювання системи ведення господарства повинне проводитися в органічному взаємозв'язку з розвитком несільськогосподарських галузей АПК. На формування і розвиток системи ведення господарства конкретного підприємства впливає сукупність факторів і умов виробництва. Вирішальне значення має ресурсний потенціал господарства, тобто кількісне і якісне стан матеріально-технічний, трудових і земельних ресурсів. Значний вплив на розвиток системи надають також умови виробництва (природні, біологічні, соціально-демографічні тощо) Найбільш стійкими є природні умови - клімат, рельєф, грунти, водний режим. До них необхідно пристосовувати проектовану систему. Важливість біологічних умов обумовлена ​​використанням у сільському господарстві живих організмів. Біологічного потенціалу рослин і тварин, який використовується сьогодні не більше ніж на 50%. Соціально-демографічні умови на селі динамічні, при швидкій урбанізації воно старіє, самоліквідуються дрібні поселення; при постійному скороченні населення соціальна інфраструктура не поліпшується. Тому вибір систем ведення господарства зумовлений значною мірою соціально-правовими формами підприємства. До раціональної системи ведення господарства пред'являються наступні вимоги: поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва, що забезпечує впровадження індустріальних методів; стійкість; оптимальні зв'язок і співвідношення виробничих підрозділів і галузей; повне і найбільш раціональне використання основних складових ресурсного потенціалу; подолання сезонності праці, порівняно рівномірна і повна зайнятість трудових ресурсів протягом року; створення необхідних накопичень для розширеного відтворення; прискорення обороту вкладених коштів і порівняно рівномірне надходження грошової виручки. В умовах агропромислової інтеграції потрібно, аби обсяги, асортимент і якість сільськогосподарської продукції відповідали виробничим планам переробних підприємств і щоб сировина рівномірно протягом року надходило на переробку. При обгрунтуванні системи ведення конкретного підприємства перш за все необхідно визначити найбільш раціональну для нього виробничу та організаційну структуру. Досвід показує, що обгрунтування може йти за трьома основними напрямками: збереження кількості сформованих галузей при зміні їх якості, тобто впровадження у виробництво високопродуктивних порід тварин, сортів сільськогосподарських культур, високопродуктивних машин і т.д.; збільшення або зменшення числа галузей без зміни їх якості, тобто зміна виробничого напрямку, співвідношень в структурі основних і оборотних фондів, робочої сили, посівних площ і т.д.; відносна зміна кількості та якості галузей і елементів виробництва: змінюються характер і рівень спеціалізації господарства, відбуваються значні структурні зрушення у виробництві сільськогосподарської продукції. У практиці склалися двоступенева, триступінчаста, чотириступінчаста і змішана організаційні структури ведення господарства. При двоступінчастої структурі господарство можна підрозділити на бригади у рослинництві і тваринництві і допоміжні і обслуговуючі виробництва. При триступеневої структурі господарство підрозділяється на відділення (цехи), які, у свою чергу, діляться на бригади у рослинництві і тваринництві. При цьому в кожному відділенні є допоміжні та обслуговуючі виробництва. Чотириступінчаста структура аналогічна триступеневої. В якості четвертої ступені виступає інтеграція в агропромисловому об'єднанні. Змішана структура може бути представлена ​​двох - або триступеневої організаційною структурою звичайного господарства, яке комбінується з організаційною структурою тваринницького комплексу, овочевого комбінату і т.д. На великих сільськогосподарських підприємствах для обгрунтування системи досліджують такі основні розділи: виробничий напрям господарство та його внутрішньогосподарська спеціалізація; рослинництво, тваринництво; заходи з механізації, електрифікації і автоматизації сільськогосподарської продукції; організація підсобних промислів і виробництв; баланс праці; організація оплати праці; вдосконалення внутрішньогосподарського розрахунку , внутрихозяйственное управління; соціальний розвиток; розвиток особистих підсобних господарств населення; охорона навколишнього середовища; потреба в інвестиціях, маркетинг, оцінка ефективності проектованої системи ведення господарства; управління підставою системи ведення господарства. Для середніх і дрібних підприємств схема обгрунтування спрощується, докладно розробляється етап формування основних розділів системи, тобто вирішуються такі основні питання: аналіз виробництва та обгрунтування концепції розвитку підприємства на перспективу; виробниче напрям господарства, внутрішньогосподарська спеціалізація, кооперація та інтеграція виробництва; системи рослинництва, землеробства і кормовиробництва, тваринництва; система заходів щодо механізації, електрифікації і автоматизації сільськогосподарського виробництв, промислова переробка, зберігання сільськогосподарської продукції, обслуговуючі та підсобні промислові виробництва; баланс праці, організація і оплата праці; організаційна, виробнича структури і управління господарством; соціальний розвиток; розвиток особистих підсобних господарств населення; охорона навколишнього середовища; потреба в капітальних вкладень; економічна ефективність системи господарювання. Для фермерського господарства система ведення може бути обгрунтована в прогнозі розвитку при повному освоєнні виробничих потужностей. При цьому використовується матеріали наукових установ, досвід передових господарств та їх виробничих підрозділів. Для розрахунку кількісних параметрів застосовують норми і нормативи, що використовуються у плануванні сільськогосподарського виробництва. Враховуючи складність питання і те, що воно вирішується на тривалий період, доцільно рекомендувати системний підхід з використанням економіко-математичних методів. Досвід розробки системи ведення господарства для підприємств Домодєдовського району Московської області показав, що на першій стадії проектування необхідно оптимізувати організаційно-технологічні схеми побудови ринкових відносин в районі, а потім - виробничу структуру кожного господарства. Це дозволять більш точно підійти до визначення перспективної соціальної структури господарств та обсягів інвестицій, впровадити інтенсивні технології виробництва продукції. Для сільськогосподарських підприємств зі складною організаційною структурою обгрунтування системи ведення господарства слід починати з первинних підрозділів. У зв'язку з цим виникає безліч самостійних блоків економічної інформації, які доцільно звести в систему за допомогою економіко-математичної задачі блочно-діагональною структури. Первинною є економіко-математична модель задачі щодо оптимізації виробничої структури. Реалізація моделі передбачає розробку завдання блочно-діагональною структури. Кожен блок будується з урахуванням оптимізації всіх елементів виробництва в підрозділі. Сполучний блок характеризується змінними з продажу продукції на ринку, можливого запасу технічних засобів, капітальних вкладеннях, запасу трудових ресурсів, відтворенню стада тварин з урахуванням кооперації і інтеграції виробництва. На основі моделі були проведені розрахунки для багатьох господарств Нечорноземної зони. Вона є універсальною і може бути використана для обгрунтування системи ведення господарств сільськогосподарських підприємств різних організаційних форм. Проектована система ведення господарства повинна грунтуватися на досягненнях науково-технічного прогресу, відображати новітні розробки науково-дослідних і навчальних інститутів, а також передовий досвід. Для її розробки створюються комісії з фахівців, які очолюють керівники господарства. До їх складу на договірних засадах включають фахівців науково-дослідних установ і проектних організацій. Розроблений проект обговорюють і затверджують на зборах трудових колективів підприємства. Фермери обгрунтовують систему ведення господарства самостійно або вдаються до послуг фахівців інших господарств та установ.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]