3. Сутність та основні напрямки соціальної політики.

На вищому правовому рівні задекларовані соціальні пріоритети розвитку української економіки за умов відповідної державної політики.

Соціальна сфера є підсистемою НЕС, яка охоплює явища, процеси, види діяльності та обєкти, що стосуються забезпечення життєдіяльності суспільства, людини, задоволення їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат.

Соцільна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринку, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Соціальна політика передбачає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

• вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості;

• формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

• створення системи соціального захисту населення;

• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

• захист довкілля та ін.

Традиційними методами державного впливу на соціальну сферу є:

• правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

прямі державні витрати з бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери;

• соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

• впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

• прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

• встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів;

• державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем;

• обов'язкове державне страхування в різних формах;

• пенсійне забезпечення;

• розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

• підготовка та перепідготовка кадрів;

• організація оплачуваних громадських робіт;

• соціальне партнерство та ін.

Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. У плані економічно активного населення зміст соціального захисту полягає у здійсненні заходів щодо: кваліфікаційної підготовки до трудової діяльності; забезпечення можливості реалізації здібностей кожної особи у процесі трудової діяльності і сам процес такої діяльності; створення нових робочих місць і підтримки працівників, які втратили роботу. Соціальні гарантії — це система обов’язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб. Система соціальних гарантій стосовно економічно активного населення охоплює: визнання і забезпечення з боку держави загальнодоступності та безоплатності освіти; сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності; недопущення примусової праці й гарантування мінімізації витрат у звязку із закінченням трудової діяльності.

Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід — з того, що суспільст­во бере на себе зобов’язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. У розвинутих країнах світу найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.

Визначимо головні напрямки соціальної політики України:

• створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску й ділової активності підприємства;

• проведення широкомасштабної пенсійної реформи й створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;

• надання адресної допомоги з перспективою монетизації пільг;

• створення умов для підприємницької діяльності й високопродуктивної праці економічно активного населення;

• створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;

розробка відповідної правової бази щодо раціонального природо­користування та охорони довкілля;

• проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;

• стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва;

• розвиток охорони здоров'я і фізичної культури, зокрема впровадження страхової медицини;

• соціальний захист і соціальне забезпечення населення.