52.Арабський халіфат періоду виборних халіфів

Зі смертю Мухаммеда у 632р.постало питання про нового наступника. Оскільки, згідно з вченням ісламу, після Мухаммеда не могло бути інших пророків, то керівник мусульманської общини й арабської держави отримав титул халіф, що означає: «заступник Пророка»і зазвичай обирався родичів. Таких виборних халіфів було 4: Абу Бекр (632 - 634), Омар (634 - 644), Осман (644 - 656), Алі (656 - 661). Першим халіфам довелося придушувати збройні заколоти, очолювані лжепророками. Найкращим способом примирити простих арабів, а особливо бедуїнів, з державою та ісламом була політика широких завоювань, що давала б нові землі і багату воєнну здобич. Так почались арабські завоювання. Міжнародна обстановка була сприятливою. Тривала війна між Візантією і Іраном послабила цих сусідів Аравії.

Зібравши велике військо, араби зуміли почати війну одночасно з Іраном і Візантією. На 640 р. вони завоювали Палестину й Сирію, потім Єгипет (640 - 642). У 649 р. підійшли до Карфагена. У 631 - 651 рр. Повністю підкорили Іран. Раніш могутня держава Сасанідів перестала існувати. У 658 р. араби оволоділи Вірменією, частиною Грузії, а за Кавказом дійшли до землі хазар.

До початку УІІІ ст. араби залишали у завойованих країнах місцеві порядки й віру. Араби тільки переходили до класового суспільства і ще не оволоділи усім апаратом феодального управління. На землях, які раніше входили до Візантії та Ірану (були підкорені ними), населення дивилось на арабів, як на визволителів.

Величезні завоювання і багата воєнна здобич сприяли ще більшій майновій диференціації і росту соціальних суперечностей. Особливо це стало помітно за третього халіфа - Османа, який разом з оточенням - родичами-Омейядами, перейшов від політики опори на військо - воєнно-демократичних порядків - до опори на аристократію. За Османа знать захоплювала землі і нагромаджувала багатства в своїх руках.

Невдоволені - опозиція - групувались навколо Алі, кузена й зятя Мухаммеда, одруженого з його дочкою Фатімою. Їх стали називати шиїтами (шна - арабською група, партія). Спершу це було лише політичне угрупування і лише пізніше перетворилося на релігійну течію в ісламі. Головна вимога в шиїтів - щоб халіфом став Алі, а потім щоб халіфами були його нащадки. До шиїтів пристали селяни, бедуїни, що сподівалися на "справедливого халіфа".

У 656 р. повсталими шиїтами Осман був убитий. Четвертим халіфом був обраний Алі. Аристократи, в тому числі й Омейяди, відмовились визнати його. Почалась громадянська війна (656 - 661). Алі підтримували низи арабського народу. Але сам він діяв нерішуче і розчарував частину своїх прибічників. Вони його покинули і дістали назву хариджитів (ті, що пішли). Хариджити виступали за повернення до первісного ісламу, під яким розуміли соціальну рівність, спільне володіння землею, рівний поділ воєнної здобичі, вимагаючи також виборів халіфа усіма мусульманами. Хариджити були демократичною течією в ісламі. Згодом вони стали особливою сектою.