70.Участь Сіда Кампеадора у Реконкісті

У боротьбі в Реконкісті брав участь кастильський дворянин, що увійшов в героїчний епос, як СІД КАМПЕАДОР («Поема про Сіда» складалась в 12 сті дійшла до нас в одному єдиному списку, зробленому в кін. 15 ст). Організатор війни проти маврів.

«Сід» по арабськи означає «правитель, хазяїн». Компеадор –по іспанськи – воїн.

Історичнийпрототип Сіда – Родріго Діас, можновладний лицар, що був на службі у кастильського короля Санчо 2, а після його смерті – Альфонсо 6, при якому став головнокомандуючим кастильської армії. З 1080 – у вигнанні. Недоброзичливці звинуватили Сіда в тому, що він сховав частину здобутих багатств від короля. Альфонс 6 скористався цим і в 1080 Сіда вигнали з Кастилії.

Родріго декілька років служив еміру Сарагоси, де став головним радником з внутрішньої політики і виско цінувався еміром.

В 1087 Альфонсо призвав Сіда назад для участі в завойовницьких походах проти маврів. Той погодився, але за умови, що частина завойованих земель достанеться особисто йому.

В 1094 – захопив Валенсію і став її правителем. (воював як з християнськими тиранами, так і з мавританськими). Помер в 1106. (або помер в 1099 і похований в монастирі Сан Педро де Карденья).

71.Єритичні рухи у Європі 4-11ст.

У християнстві склалося історично чотири головні центри (Олександрія, Рим, Антіохія та Єрусалим). З падінням Риму як столиці (імператори переїхали у Равенну) піднялося значення і Константинополя. Єпископи цих центрів стали іменуватися патріархами (римський – папою). Шостий центр – Аквілея, єпископ якої також став патріархом, цієї конкуренції не витримала і зійшла до рівня рядового церковного князівства. Імператори прагнули мати центр християнства у своїй столиці, щоби контролювати церкву, тому підтримали константинопольських патріархів. Основна боротьба за верховенство в церкві велася між Олександрією та Константинополем. Останній використовував Рим як надійного союзника.Аріани розділилися на три течії – євномвани, євдоксіани і напіваріани, які стверджували, що Син подібний, але не єдиносущний Отцю. Константинопольський патріарх Македоній (355-359) пропонував вважати Св. Духа третьою особою Трійці по честі, але по суті відмінним від перших двох – творінням, а не Богом. Були ще інші дрібні єресі (аполлінаристів, маркелліян, фотиніан). Тому у 381 р. імператор Феодосій скликав у Константинополі ІІ Вселенський собор,У 428-431 рр. константинопольську кафедру займав патріарх Несторій (+ бл.451), який пішов далі від Арія. Він вважав Христа не Богом-Сином, а людиною, яка через втілення св. Духа стала мессією. Його страждання і смерть на хресті не мали відношення до Бога. Матір Ісуса також не була Богородицею, бо породила не предвічного Бога, а людину. Несторій відразу потерпів поразку і був низложений. Прибулі легати папи стали на сторону переможців. Але сірійська церква відмовилася визнати рішення собору і пішла за Несторієм. Її місіонери у наступні століття доходили аж до Індії та Китаю, в деяких країнах несторіанство стало офіційною релігією.На ІІІ Вселенському соборі була засуджено і пелагіянство, яке ще довший час залишалося популярним, особливо на заході. Монах Пелагій (бл.360 – після 418) вчив, що кожна людина має вільну волю і тому, творячи добро, може досягнути внутрішнього самовдосконалення і отримати спасіння душі Незабаром у недрах александрійської церкви в процесі боротьби з несторіанами сформувалася нова потужна єресь – монофізити. Архімандрит Євтихій навчав, що у Христа лише одна природа - божественна, а не подвійна (божественна та людська) і таким чином на хресті страждав не богочоловік, а сам Бог. У 451 р. в Халкідоні було зібрано IV Вселенський собор Незабаром у недрах александрійської церкви в процесі боротьби з несторіанами сформувалася нова потужна єресь – монофізити. У 553 р. імператор Юстиніан скликав у Константинополі черговий вселенський собор. Православна церква вважає його V Вселенським собором, католицька (яка не признає Халкідонського собору) - ІV. На соборі були присутні 150, а в кінці 164 архієреї, серед них константинопольський,александрійський та антіохійськи патріархи. Римський папа Вігілій через хворобу не брав участі у засіданнях. Собор дозволив осуджувати померлих і наклав анафему на Арія, Несторія, Орігена, Македонія та Аполлінарія. Були засуджені і оголошені єретичними твори Феодора Мопсуетського, Феодорита Кіррського та Іви Едеського, в яких знайшли несторіанські погляди. Розробляючи можливості компромісу з монофізитами, константинопольські патріархи Сергій І (610-638) та Пірр (638-641, 654) в „Екфесісі”, признаючи наявність у Христа двох природ, внесли висновок про єдину божественну волю. Це поклало початок нової єресі – монофелітів. Незабаром східну церкву затопило іконоборство. Його ідеологи доводили, що Господь не може бути ніким зображений і вимагали знсення ікон, статуй та мозаїк, а заодно і монастирів. Імператор Лев ІІІ Ісавр (716-741) в умовах арабської загрози, вишукуючи землю для збільшення числа своїх стратіотів, не тільки підтримав іконоборців, але й спрямував їх енергію проти монастирів, які володіли значними земелями. Іконоборство породило ще одну єресь – павліканство (від апостола Павла), яке намагалося сумістити ідеї маніхейства з іконоборчим православ’ям. Його вождем став Костянтин-Симеон з Вірменії. За його вченням Бог добра – небесний батько, Бог зла – творець землі і любдей і лише після його знищення на землі утвердиться влада добра. Христос був одним з ангелів, сином Бога добра, а павлікани – його послідовники і справжні християни. З християнського канону павлікани визнавали тільки Новий завіт (без послань св.Петра), відкидали культ Богородиці та святих, виступали проти ікон та монастирів. на VII Вселенському соборі у Нікеї (останньому спільному соборі, який визнають обидві церкви) у 787 р. було відновлено шанування ікон, виявилося, що віддаль між обома церквами дуже значна. На заході було інше богослужіння, інша церковна мова, розвинулося вчення про чистилище, доповнене тезами про накоплення благодаті праведниками (що привело згодом до продажу індульгенцій – спеціальних грамот про відпущення гріхів за рахунок цієї благодаті), нікейський символ був доповнений („і від сина”), розвинулося шанування Богоматері та святих подвижників, вчення про целібат навіть для білих кліриків.